частина 3. Таємниця

Щаслива Оксана готувалась до весілля сина. Домовились з майбутніми сватами, що організують святкування в невеличкому кафе для студентів та друзів молодих. Було обговорено меню, докладно розпланувано сценарій свята, а молодята на власний смак підібрали відповідний музичний супровід. Гості веселилась на славу. Свашки милувались дітьми, а свати тим часом пили за здоров'я молодят. Під час розмови, сваха раптом прохопилася:

- Ти ж не рідна своїм батькам, а вони тебе виростили, як власну дитину... 

Оксана не надала особливого значення почутій інформації. Після весільних тостів може почутись і говоритись все що завгодно. Тому здивовано відповіла:

-Та звідки ви оте взяли, свахо? Хто вам таке наплів? Ви ж самі бачили, що я дуже схожа на свого батька. Нісенітниця якась.

Однак сваха не вгавала:

-Отже, ти нічого не знаєш. Мабуть я щось не те сказала. Забудь.

Трохи згодом, коли в черговий раз Оксана з матірю переглядали весільні фото, молода жінка розповіла матері про розмову зі свахою:

- Ну ти уявляє, що вигадують люди. Ніби я вам не рідна. Додуматись до такого! Мати насторожилась і запитала :

- А що ти їй відповіла?

- Сказала, що це якась дурниця. Я в те не вірю.

Мати ніби заспокоїлась. Але через кілька днів несподівано правда відкрилась. В той спекотний літній день Оксана з донечкою прийшли до батьків. По дорозі купили морозива, щоб разом поласувати в сімейному колі. Коли улюблена онука пригостила бабусю морозивом, та несподівано розплакалась.

- Чому ти плачеш? - здивувалась Оксана. - Ти захворіла? Що трапилось?

- Мама розплакалась тому, що тобі сказали, що ти нам не рідна — понуро відповів батько.

- Ой, та я й не звертаю уваги на ті балачки. Вигадують люди якісь дурниці. Хто їх слухає? - намагалась дочка заспокоїти схвильовану матір.

- Так, не рідна. - відповів батько.

- Та ну!. Ти жартуєш? Адже я так схожа на тебе, тату.

-  Схожа.Так буває, коли люди дуже довго живуть разом.

- Але як все сталось? Як ви мене удочерили?- схвильовано запитала жінка.

- Тебе знайшли люди під церквою, а потім ти потрапила в дитячий будинок. Звідти ми тебе і взяли. Ти не можеш нічого пам'ятати. Тобі тоді було лише півтора року. Однак Оксана пригадала, що з дитячих років десь в глибинах її пам'яті таївся спомин про те, як її зовсім маленьку закутану в теплу ковдру дуже довго кудись несуть. Ще в дитинстві дівчинка час від часу запитувала то батька то маму, куди її несли, але у відповідь чула одне й теж:

- Ти не можеш того пам'ятати. Можливо тобі наснилось.

І ось тепер, коли жінка почула про те, що вона не рідна, в глибинах свідомості знову зринули ці неодноразово сказані слова. Оксана дивилась на своїх батьків і не могла повірити в почуте. Мати пішла в іншу кімнату, і звідти крізь плач долинули її слова:

- Ти вже доросла. Маєш свою сім'ю, власних дітей. Ми вже тобі не потрібні. можеш від нас відмовитись.

- Як відмовитись? - здивувалась Оксана. - Ви вважаєте, що я здатна на таке? Та не хвилюйтесь. Я ж не знаю інших батьків. Для мене ви були і залишаєтесь татом і мамою. Одне лише дивно, як можна було залишити маленьку дитину десь під церквою? От би знайти ту матір та подивитись їй в очі! - розгнівалась дочка.

- Не засуджуй - відповів батько. - Ніхто не знає які були в той час обставини. Та й кого ти зібралась шукати? Вітра в полі? Хто знає, що спонукало ту жінку залишити дитину? Можливо її вже й на цьому світі немає.

Коли перші неспокійні враження від почутого і сказаного трохи вляглися, Оксана та донька тепло розпрощались з батьками. Однак вдома жінка не могла заспокоїтись. Вона вдивлялась в своє обличчя відображене в дзеркалі і сама себе запитувала; "Хто я? Хто мої справжні батьки? Чому я не з ними?" Сльози лились рікою. Донечка намагалась заспокоїти Оксану:

- Мамо, але ж все добре. Ти виросла всімї. У тебе є я і Денис. І тато. Не плач.

- Я все розумію, дитино, але не можу зупинитись. Сльози ллються самі по собі. - сумно відказала мати.

З цього моменту жінка втратила спокій. Їй дуже хотілося дізнатись, хто вона насправді, хто її біологічні батьки, звідки вона родом. Багато подій свого життя Оксана почала розглядати під іншим кутом. Те, на що вона раніше не звертала уваги, чи не надавала особливого значення почало набирати нових обрисів, обростало здогадками і викликало бурю нових запитань.