Розділ 1. Невдала втеча

Глибока ніч огорнула замок Арнольда, відомого своїми магічними жахами. Серед похмурих стін раптом почувся гучний вибух — чарівна енергія розлетілася навколо, освітлюючи темряву. Герман і Мар’яна, двоє людиноподібних соняшників, мчали коридорами з усіх сил, намагаючись знайти шлях до свободи. Їхні кроки відбивалися луною, а за спиною вирувала магія Арнольда, що намагався зупинити їх.

— НІХТО НЕ СМІЄ ТІКАТИ ВІД МОГО ЗАМКУ!!! — закричав Арнольд, його голос пролунав, як грім.

— Швидше, Мар'яно! Нам треба тікати! — Герман схопив її за руку й тягнув уперед, озираючись на кожному кроці.

Вони вже майже досягли дверей, що вели на свободу, коли позаду почувся лютий голос Арнольда:

— Хочете втекти, так?! НЕ ВИЙДЕ!!! Шмаркус Паркус, розбий цю ЛЮСТРУ!!! — закричав він, і його магічні сили спрямувалися на величезну люстру, що висіла над ними.

Люстра похитнулася, і, розламавшись навпіл, почала падати прямо на Мар’яну. Герман, побачивши це, вигукнув:

— СТЕРЕЖИСЬ!!!

Не вагаючись, він кинувся вперед і відштовхнув її з-під падаючої люстри. Вони обоє впали на землю, задихаючись від страху.

— НІХТО НЕ ТІКАТИМЕ ВІД МОГО ЗАМКУ!!! — знову прогримів голос Арнольда, і за допомогою магії він з неймовірною швидкістю стрибнув до них.

— ТІКАЙМО!!! — закричав Герман, підводячи Мар’яну на ноги. Вони почали бігти, спотикаючись, але не зупиняючись.

У цей момент біля дверей з’явився Ерональд. Він тримав їх широко відчиненими й кричав:

— Швидше! Давайте, виходимо через двері!

Коли Герман і Мар’яна майже досягли виходу, Ерональд помітив, як близько до них підбирається Арнольд. Хвилювання й паніка захопили його.

— ШВИДШЕ!!! — закричав він з усіх сил, махаючи руками.

На останній секунді Герман і Мар’яна встигли вибігти через двері, а Ерональд зачинив їх прямо перед носом Арнольда. Чародій зупинився, розлючений, його очі палали люттю.

— Раз не хочете по-хорошому, отже буде по-поганому! — пробурмотів Арнольд, натискаючи кнопку на своїх грудях. В одну мить його тіло почало змінюватися, розростаючись і набираючи нову форму. Він перетворився на гігантського білого тигра, який тепер виглядав ще більш загрозливо.

За межами замку, Ерональд, Герман і Мар’яна бігли через лісову долину. Позаду них пролунав гучний звук руйнування — це Арнольд у формі тигра вибивав двері замку. Його рик лунко відбився серед дерев.

— НАМ — КІНЕЦЬ!!! — вигукнув Герман, побачивши, як тигр спрямовується просто на них.

— Біжімо! У мене є машина, тож ми швидко втечемо! — крикнув Ерональд, намагаючись зберігати спокій.

Троє втікачів щосили мчали вперед, а позаду чути було голос Арнольда:

— НІХТО НЕ СМІЄ ТІКАТИ ВІД МЕНЕ!!!

Вони нарешті дісталися до машини, припаркованої неподалік.

— Давайте, заходьте до машини! — закликав Ерональд, відкриваючи дверцята. Герман і Мар’яна залізли всередину, а Ерональд зайняв місце водія. Він швидко вставив ключ у замок запалювання, але машина не заводилася.

— Що сталося? — здивовано запитав Герман.

— Чому ми стоїмо?! — з панікою вигукнула Мар’яна.

— Заїло! — закричав Ерональд, все ще крутячи ключ. — Якщо ми не зрушимо з місця, нам гаплик!

— Давай, швидше! — підганяв його Герман, озираючись на Арнольда, який був уже зовсім близько. — Він нас наздоганяє!

— ТЕПЕР, ВИ В МОЇХ РУКАХ!!! — проревів тигр, підбігаючи до машини. Його лапи були готові схопити автомобіль разом з усіма всередині.

Герман і Мар’яна трималися одне за одного, їхні серця калатали від страху. Нарешті машина завелася, і Ерональд вигукнув:

— Ну, нарешті: завелася! Пристебніть ремені, зараз рвонемо на повну!

Машина ревла двигуном, і, активувавши потужність, Ерональд натиснув на газ. Колеса загуркотіли, і машина стрімко рвонула вперед, залишивши Арнольда позаду. Чародій лише впав на землю, не встигнувши їх схопити.

— Я ще наздожену вас! — проревів він, підводячись і стрімко рушаючи навздогін.

Машина Ерональда ревіла, мчачи по вузькій стежці серед густого туману. Це був неймовірний момент — здавалося, що вони перетнули межу між ніччю і днем. Усе навколо раптом залило яскраве ранкове світло. Сонце піднімалося над горизонтом, а густий туман приховував їхній шлях. Ерональд, сидячи за кермом, відчув, ніби вони перемістилися в часі на кілька годин уперед.

— Це… дивно, — пробурмотів він, озираючись на навколишній пейзаж. — Але краще не відволікатися!

Однак його увагу раптом привернуло коротке пікання з приладової панелі. На екрані з'явилося попередження: "Рівень пального: критичний".

— Ну, бліна! Тільки не це! — вигукнув Ерональд, різко натискаючи на гальма. Машина занеслася й зупинилася біля краю скали, ледве не вилетівши у прірву.

Від різкого гальмування всі троє знепритомніли на кілька секунд. Герман першим отямився й повільно підвів голову.

— Що… сталося? Чому ми… зупинилися? — запитав він, тримаючись за голову.

Мар’яна, ледве відкривши очі, помітила Ерональда, який нервово сидів за кермом. Злість одразу спалахнула в її голосі:

— Ти здурів?! Ти б міг нас скинути з машини, якби так зупинився!

— І ми б могли потрапити до рук Арнольда! — підхопив Герман. — І все це через тебе!

— Пробачте, що я так з вами! Я не хотів! — відповів Ерональд, намагаючись виправдатися.

— Не хотів?! А те, щоб ми знову опинилися у в'язниці Арнольда, ти хотів би?! Га?! — вигукнула Мар’яна, злісно підходячи до нього. — Я не хочу там сидіти! Тому ні, дякую!

— Давай, сідай у машину і заводь її, — сказав Герман, важко зітхаючи. — Треба якось вирішити цю ситуацію.

Ерональд зніяковіло почухав голову. Його нервовість стала ще помітнішою, і він схвильовано промовив:

— Е-е-е... Є мінус!

— Який мінус? — підозріло запитав Герман.

— Ну… Хе-хе… Знаєте, є один мінус, що… ну… що… — пробелькотів Ерональд, витираючи піт з чола.

— Та кажи вже! — вигукнула Мар’яна, роздратовано тупнувши ногою.

— Ну добре, добре! Ех… Бензин у машині закінчився, тому ми не поїдемо, — зізнався він із сумом.