Протистояння

Вже пройшло 3 місяці с тех пір як повернулася його колишня Міцукі. Її це не покоїло. Їх доньці недавно виповнилося шість років. Вона боялася не за себе. А за свою доньку. Аі. Якщо вона їй нашкодить. Вона на все здатна. У неї було погане передчуття. Вона відчувала небезпеку від Міцукі. Особливо жахал її погляд. Повний ненормальної одержимості її чоловіком. Наче вона готова знищити всіх хто забере в неї бажене. Раптом з'явилася Міцукі.   - Віддай мені Хару або пошкодуєш. - сказала починаючи її душити. Вона ледве відбилася від неї.  - Залиш нашу родину в спокої. - сказала вона даючи їй ляпаса. Це її розлютило.   - Як ти смієш. Ти не отримаєш Хару. Він лише мій. - сказала вона хапаючи її за волосся. Вона вирвалася від Міцукі та врізала їй з усієї сили.   - Забирайся. Годі вже мучати Хару. Залиш його. - сказала вона з рішучистю.   - Ти ще про це пошкодуєш. Я вб'ю тебе. Я ще повернуся. Хару все одно буде мій. - сказала вона йдучи з лиховісном сміхом. Вона не боялася її. <<Нехай робить зі мною що хоче. Але нехай не чипає мою доньку. >> Міцукі мріяла як нарешті позбудится своєї суперниці. Вона забере в неї те що по праву належить їй. Її чоловіка та доньку яку виховає як свою. Вона нічого не зробить дівчинці. Бо любила дітей. На жаль доведеться вбити її маму, щоб добитися свого. Вона дивилася на фотографію Хару лежачи в ліжку. Вона хотіла повністю ним володіти. Щоб він належав їй одній. І нікому більше. Вона не могла дочекатися коли ця мить настане. І вона буде нарешті разом назавжди зі своїм коханим Хару. Чому він мене не кохає. А її. Чим вона гірша за неї. Як вона ненавиділа її. Вона хотіла позбутися від неї назавжди. Щоб вона зникла. Щоб Хару забув про неї. І любив лише її.