Глава 16: Приреченість на бій

Ніч огортала ліс своєю темною завісою, і лише місячне світло проривалося через товщу дерев, як рвані смуги. Каель, втомлений після довгого дня, спостерігав за вогнищем, його погляд був проникливим і холодним. Однак, серед цієї тиші знову почали звучати незнайомі шуми — гучне хрумтіння під ногами, якісь крики з глибини лісу. Це було щось більше, ніж просто звірі.

— «Ти це чуєш?» — запитала Елайн, прислухаючись.

Каель підняв руку, вказуючи на тишу. Їхні погляди зустрілися, і він ледь помітно кивнув. Десь у лісі щось вороже наближалося.

Через кілька секунд звуки стали чіткішими. Спочатку тільки одна постать — велика й темна, потім ще одна. І раптом ліс почав наповнютися низьким, загрозливим бурмотінням. З темряви з'явилися дивні істоти: лісові демони, висотою трохи менші за людину, з темною шкірою та вузькими очима, що світилися жовтим кольором. Вони були схожі на великі, потворні істоти, вкриті шкірою, наче обгорілими гілками та мохом. Листя на їхніх руках ворушилося, неначе вітри, що піднімали вогонь у лісі.

Каель не відволікався. Його погляд не залишав лісових демонів, і він уже готувався до бою. Елайн витягла свій кинджал, її рухи були плавними, але швидкими.

— «Ми не знаємо їхніх намірів, але вони можуть бути небезпечні,» — сказала Елайн, нахиляючись до нього.

Каель не відповів, лише важко підняв меч, даючи зрозуміти, що все буде вирішуватися на місці.

Нападники, відчуваючи загрозу, почали швидко наближатися. Це були всього п’ять істот, але їхній вигляд і відчуття загрози були достатньо серйозними. Їхні роти розкривалися, оголюючи ікла, готові до атаки.

Каель і Елайн одночасно рушили вперед. Це було майже одночасно — як хижі звірі, які готові напасти на свою здобич. Каель одним рухом схопив лезо меча і завдав точного удару першому демоні, що намагався завдати удару своєю кістяною рукою. Меч прорізав шкіру, і демон, затнувшись, впав на землю.

Елайн швидко змістилася в бік, ухиляючись від удару другого демонічного створіння, що намагалося накинутися на неї. Вона проколола його живіт своїм кинджалом, і воно, зі скреготом, впало на коліна, але не померло.

Однак залишилося ще троє.

Каель і Елайн не зупинялися. У цьому бою не було часу на помилки. Один з демонів кидав камінь у Каеля, і той встиг відскочити, не втрачаючи швидкості. Усе це було лише мить. Каель перехопив момент, і його меч проколол істоту через грудну клітку. Вона знову впала, цей раз вже мертва.

Елайн, тим часом, залишалася неймовірно швидкою. Один з демонів схопив її за зап'ястя, але вона миттєво вирвала руку і зробила кілька швидких рухів, забивши його кинджалом у горло. Це була безжальна і точна атака, якого навіть її вороги не очікували.

Останній з демонів був уже остаточно знервований, коли побачив, як його супутники падають один за одним. Він кинувся вперед із величезною силою, намагаючись вирватися, але Каель вже був готовий. Він обрушив на нього свій меч, точним ударом розрізавши його шию. Демон упав на землю, застигаючи в сірій воді, яка була його кров’ю.

Каель зробив крок назад, важко дихаючи. Після короткої паузи він повернувся до Елайн, оглядаючи поле бою. Їхні рухи були бездоганно скоординовані, кожен їхній крок свідчив про довгий досвід і повну відданість одному іншому. Вони витримали цей напад і навіть не отримали серйозних поранень.

— «Ти чудово себе показала,» — сказав Каель, коли нарешті загасив свою зброю.

Елайн тихо посміхнулася, її погляд був м'яким, хоча очі залишалися трохи настороженими.

Вони повернулися до свого вогнища, де було спокійніше, хоча їхнє серце билося швидше від пережитого бою. Це була ніч, яка знову змінила їхні життя, і їхній шлях далі ще був повний таємниць і небезпек.