Глава 9: Битва з самим собою

Каель завмер, вдивляючись у свою тінь. Її очі були безжальними, а кожен рух здавався дзеркальним відображенням його власного. Його рука міцно стискала руків’я меча, але холодний страх пробирав до кісток.

— "Ти слабкий," — сказав двійник, повільно наближаючись. — "Ти боїшся помилитися. Ти боїшся зрадити їхні очікування. Але найгірше — ти боїшся, що всі вони загинуть через тебе."

— "Замовкни," — прошепотів Каель, ступаючи назад.

— "Але ж це правда, чи не так?" — тінь ухмильнулася, її голос лунав скрізь одночасно. — "Ти вже втратив тих, кого любив. Що заважає тобі знову зазнати невдачі?"

Каель затримав погляд на очах тіні. Спогади про минуле хлинули, мов вируючий потік: загибель командира, загублені товариші, і та страшна тиша, яка залишалася після кожної битви.

— "Ти маєш рацію," — сказав він нарешті. Його голос звучав рівно, але в очах спалахнула сталь. — "Я боюся. Але цей страх рухає мене вперед. І саме через нього я завжди боротимусь."

Тінь завмерла на мить, здивована несподіваною впевненістю. Це була лише мить, але її вистачило. Каель кинувся вперед, його меч блискавкою зітнув голову двійника. Тінь зникла, розсипавшись на тисячі світляних часток.

— "Один є," — сказав він собі, повертаючись до реальності.

Амара опинилася віч-на-віч із людиною, яка колись зрадила її, і це змушувало серце стискатися від люті. Її кинджал міцно лежав у руці, але вона не рухалася.

— "Ти завжди була слабкою," — сказав той, його голос пронизував, мов голки. — "Навіть зараз ти нічого не можеш. Просто визнай, що ти — лише тягар для свого загону."

Амара примружила очі, лють в її серці закипіла.

— "Я не тягар," — прошепотіла вона. — "І я не боюся тебе."

Кинджал блискавично злетів у її руці, а її рухи були настільки швидкими й точними, що відображення навіть не встигло зреагувати. Одного удару вистачило, щоб тінь розтанула. Амара відчула, як страх, який вона тримала в собі стільки часу, почав зникати разом із ворогом.

Ілан стояв нерухомо перед своїм відображенням. Воно не рухалося, просто дивилося на нього з тим самим холодним поглядом, який колись був у його очах.

— "Ти зрадив їх," — сказало відображення.

— "Я робив те, що повинен був зробити, щоб вижити," — відповів Ілан.

— "Тобі так легко відпустити? Це була твоя сім'я. Як ти можеш і далі прикидатися, що тобі байдуже?"

Ілан здригнувся, але не відповів. Слова тіні влучали у найболючіше місце.

— "Ти лише тінь того, ким був колись. Ти дозволив болю зламати себе, і тепер тікаєш від усіх. Навіть від тих, хто вірить у тебе."

Ілан повільно підняв голову, його погляд став крижаним.

— "Можливо, ти й маєш рацію," — сказав він. — "Але я не дозволю минулому контролювати мене."

Доля секунди і його стріла влучила у тінь. Вона розсипалася, залишивши після себе лише порожнечу.

Грайт обійшов свою тінь, намагаючись знайти слабке місце. Вона була такою ж хитрою, як і він, але щось у її русі здавалося невпевненим.

— "Думаєш, що можеш уникнути своїх помилок, просто сміючись із них?" — запитала тінь.

— "А чому б і ні?" — відповів Грайт, посміхаючись. — "Головне, що я намагаюся. А ти лише відлуння того, ким я був."

З цією відповіддю він кинувся вперед. Його удар був швидким і точним, меч пробив захист тіні, яка миттєво розчинилася.

Коли кожен із них здолав свої страхи, реальність навколо почала відновлюватися. Вони знову опинилися в центрі зали, і світло у сфері почало тьмяніти.

Каель обвів їх поглядом.

— "Ми всі цілі?"

— "Більш ніж," — відповіла Амара, прибираючи кинджал.

Ілан мовчки кивнув, його погляд здавався ще більш рішучим, ніж раніше.

— "Можемо рухатися далі," — сказав Грайт, озираючись на сферу. — "Сподіваюся, далі буде трохи простіше."

Каель посміхнувся.

— "Не розраховуй на це."

Загін вирушив до виходу із зали, залишаючи позаду випробування, яке змусило їх зіткнутися з найстрашнішим — собою.