Глава 7: Біль та зцілення

Загін стояв у вузькому тунелі. Здавалося, що самі стіни дихають, повільно пульсуючи слабким зеленим світлом. Амара тримала смолоскип, обережно вдивляючись у темряву попереду, а Грайт, тяжко дихаючи, тримався за свою пошкоджену руку.

Каель підійшов до нього, стурбовано оглядаючи.

— "Як ти тримаєшся?"

— "Якби не було так боляче, я б пожартував," — буркнув Грайт. Його обличчя було блідим, а губи напружено стиснуті.

Ілан повів пальцем по стіні, зупинившись біля чергового набору рун. Він уважно придивився до малюнка: сцену, де зображувалося зцілення людини за допомогою чаші, наповненої яскраво-зеленою рідиною.

— "Це може бути те, що нам потрібно," — сказав він. — "Руни вказують, що неподалік є сховище, де можна знайти зілля зцілення. Але попереджаю — доступ до нього може бути небезпечним."

Каель глянув на Ілана.

— "Тоді веди нас. Якщо є шанс допомогти Грайту, ми повинні спробувати."

Ілан зосереджено кивнув і рушив уперед.

Вони вийшли до невеликої кімнати, викладеної каменем. У її центрі на п'єдесталі стояв керамічний глек, накритий скляним куполом. Стіни кімнати були вкриті тими ж рунами, що й у попередніх залах.

— "Це воно," — прошепотіла Амара, вдивляючись у зеленувату рідину всередині глека.

Грайт важко сперся на стіну, його обличчя перекривив біль.

— "Не виглядає дуже гостинно. Що думаєш, Каель?"

Каель пройшов до п'єдестала, уважно оглядаючи його. Руїни на підлозі здавалися безпечними, але його погляд був настороженим.

— "Це пастка," — сказав він нарешті.

Ілан обійшов навколо п'єдестала, нахиляючись, щоб побачити основні символи.

— "Здається, потрібно виконати щось на кшталт ритуалу, щоб зняти купол," — сказав він, показуючи на руни. — "Але якщо зробити щось неправильно, можливо, кімната заповниться отруйним газом або зілля стане непридатним."

Амара здивовано підняла брову.

— "Ну, звучить просто. Давай, розбирайся."

— "Дай мені трохи часу," — сухо відповів Ілан, почавши уважно зчитувати руни.

Каель стояв неподалік, зберігаючи пильність. Відчуття небезпеки не покидало його.

Раптом стіни почали пульсувати сильніше, і повітря в кімнаті наповнився дивним, низьким гулом. Амара відступила назад, тримаючи кинджал напоготові.

— "Що це?!"

— "Часу більше немає," — сказав Ілан. Він підняв руку, відчуваючи, як руни починають світися сильніше.

Каель кинув йому рішучий погляд.

— "Робіть це швидко, Ілан. Якщо це викличе чергових монстрів, я їх затримаю."

Ілан почав вимовляти слова на стародавній мові, яка звучала майже як шепіт вітру. Руїни на підлозі світилися все яскравіше, а глек на п'єдесталі почав повільно підніматися.

Амара закричала:

— "Ми не одні!"

З темряви коридору, яким вони прийшли, вискочили ті самі істоти, що нападали на них раніше. Їх було п’ятеро, і вони рухалися з неймовірною швидкістю.

Каель без вагань кинувся вперед, зустрічаючи їх із мечем у руках. Перший удар відкинув одну істоту назад, але інші вже нападали з боків. Амара прикривала його, швидко рухаючись між ворогами й завдаючи точних ударів.

Ілан закінчив ритуал, і купол зник. Він обережно взяв глек і кивнув Грайту:

— "Пий. Це зніме біль і поверне сили."

Грайт швидко зробив кілька ковтків. Його обличчя спочатку перекривило від гіркого смаку, але майже одразу стало видно полегшення. Він піднявся на ноги, стискаючи кинджал у здоровій руці.

— "Дякую... Тепер я знову в грі."

Каель і Амара в цей час закінчували бій. Ще одна істота розлетілася на пил під ударом меча Каеля, і він швидко озирнувся назад.

— "Як ви там?"

— "Грайт уже краще," — відповіла Амара, відступаючи до нього.

Каель кивнув.

— "Тоді рухаємося далі. У нас мало часу, і щось підказує мені, що це було лише початком."

Ілан узяв глек і сховав його в сумку, обережно зав'язавши її.

— "Це зілля може знадобитися ще раз. А зараз, за мною. Наступний прохід повинен бути попереду."

Вони вирушили далі, залишаючи позаду кімнату та зруйновані тіла істот. Темрява навколо стала ще глибшою, але всі вони знали, що їхня мета вже зовсім близько.