Глава 6: Падіння в безвість

Темрява навколо була настільки щільною, що здавалося, ніби загін тоне в чорному морі. Падіння тривало лише кілька секунд, але вони здалися вічністю. Коли Каель ударився об землю, різкий біль пройшов через його тіло. Навколо чулося важке дихання й глухі стогони.

— "Усі цілі?" — голос Каеля прорізав тишу.

— "Так..." — відповів Ілан, голос напружений, але твердий. — "Амара? Грайт?"

— "Жива," — відповіла Амара, намагаючись підвестися. Її смолоскип згас під час падіння, і тепер вона намацувала кинджал у темряві.

— "Я тут," — пробурмотів Грайт, важко дихаючи. — "Але здається, зламав руку."

Каель повільно підвівся, вдивляючись у темряву. Його очі швидко пристосувалися до слабкого світла, що проникало крізь вузькі щілини в стелі далеко над ними. Простір навколо був дивним. Вони опинилися у величезному підземному залі, стіни якого були вкриті рунами й малюнками.

— "Це місце виглядає... як гробниця," — прошепотіла Амара, піднявши з землі уламок смолоскипа й знову запаливши його. Світло охопило простір, відкриваючи ще більше деталей.

Кругом були висічені стародавні символи, які світилися слабким зеленим сяйвом. На підлозі лежали рештки кісток — чи то людських, чи то тваринних, визначити було важко.

— "Він кинув нас сюди спеціально," — сказав Ілан, уважно оглядаючи стіни. — "Подивіться на ці символи. Вони вказують шлях, але… Одночасно попереджають про небезпеку."

Каель підійшов до однієї з висічених сцен. Вона зображала велику битву між людьми й істотами, схожими на демонів. У центрі сцени стояв воїн із мечем, який був схожий на те, що вони шукали.

— "Це зброя," — прошепотів Каель. — "Ми близько. Але..."

— "Але що?" — перебила Амара, стискаючи в руках кинджал.

— "Ми не єдині, хто тут побував," — сказав Каель і вказав на сліди крові, що тяглися до іншого кінця зали.

Раптом із темряви почувся слабкий звук — шарудіння, що швидко наближалося. Амара миттєво підняла смолоскип, а Каель витягнув меч. Ілан прикрив їхній тил.

З темряви з’явилася постать, але вона ледве нагадувала людину. Істота була висока й худа, її шкіра виглядала, наче гнила, а очі світилися тим самим зеленим світлом, що й руни на стінах.

— "Що це, чорт забирай?" — прошепотів Грайт, намагаючись триматися позаду.

Каель зробив крок уперед, піднявши меч.

— "Це ті, хто не пройшов випробування," — сказав він холодно.

Істота з шаленим криком кинулася вперед. Її рухи були різкими, але надзвичайно швидкими. Каель відбив перший удар, відштовхуючи створіння назад. Амара, скориставшись моментом, метнула кинджал, але він лише зачепив плече істоти, що здавалося зовсім не завдало їй шкоди.

— "Удар у голову або серце!" — закричав Ілан, одночасно відстрілюючись із лука.

Амара кивнула й підскочила ближче, завдаючи удару в груди. Цього разу істота завмерла й зникла, залишивши по собі лише пил.

— "Ми повинні рухатися далі," — сказав Каель, стираючи кров із меча. — "Це місце кишить подібними створіннями. Ми втратимо всі сили, якщо затримаємося тут."

Ілан нахилився до стіни, вивчаючи руни. Його погляд був серйозним, майже одержимим.

— "Ці символи — це підказки. Але вони також містять попередження. Якщо ми підемо не тим шляхом, нас чекатиме гірше, ніж ці істоти."

— "Отже, ти можеш розшифрувати це?" — запитала Амара, витираючи піт із чола.

Ілан кивнув.

— "Можу. Але мені потрібен час. Захищайте мене, якщо щось станеться."

Каель і Амара стали поруч, озираючись у темряву. Грайт сів на підлогу, тримаючи пошкоджену руку. Звуки шарудіння знову почали наближатися.

— "Швидше, Ілан," — пробурмотіла Амара.

Ілан зосередився, його пальці швидко ковзали по символах.

— "Знайшов. Ми повинні йти праворуч. Але..."

Його слова обірвав крик, коли кілька нових створінь вирвалися з тіні.

Каель зустрів їхній напад, а Амара допомагала йому, рухаючись із дивовижною швидкістю. Але вороги ставали сильнішими, а їх ставало дедалі більше.

— "Рухаймося, зараз же!" — закричав Ілан, схопивши Грайта за здорову руку.

Вони побігли праворуч, залишаючи позаду шум битви. Попереду в стіні з'явився отвір, що вів у новий прохід. Амара, Ілан з Гайтом та Каель останнім вистрибнув в нього, ледь уникаючи ще одного нападу.

— "Що далі?" — запитала Амара, задихана, але все ще готова до бою.