Глава 4: Дихання темряви

Загін пройшов крізь вузький кам'яний прохід, залишаючи за собою уламки істот, що розсипалися, як попіл. Тиша тиснула, але вони знали, що попереду буде ще гірше. Символ, який Каель активував на стіні, відкрив перед ними новий прохід — широкий і, здавалось, безкінечний коридор, освітлений блідим червоним світлом, що виходило зі стелі.

— "Те, що сталося там, не було випадковістю," — пробурмотіла Амара, стискаючи кинджал у руці. Її погляд залишався напруженим. — "Ці істоти були створені, щоб охороняти щось."

— "І цей символ," — Грайт обернувся до Каеля. — "Як ти знав, що він щось зробить? Це було дуже ризиковано."

Каель, який ішов попереду, навіть не обернувся.

— "Я не знав напевно. Але такі знаки зустрічалися в старих рукописах, які я вивчав у столиці. Їх використовували для активації пасток або їх нейтралізації. Іншого вибору у нас не було."

— "Що ж, радий, що ти мав рацію," — нервово усміхнувся Грайт, але в його очах було видно залишки страху.

Ілан раптом зупинився і простягнув руку, сигналізуючи про те, що потрібно замовкнути. Його слух був загостреним, а погляд ковзнув по стінах. Він уважно вдивлявся в темряву попереду.

— "Щось іще тут є," — прошепотів він.

Амара прислухалася, але чула тільки свої власні кроки. Проте вона довіряла Ілану. Його інстинкти завжди виявлялися правильними.

Каель жестом наказав загону підготувати зброю. Вони завмерли, прислухаючись до тиші. За кілька миттєвостей слабкий звук прорізав простір — немов чиєсь важке дихання. Це було десь попереду, за червоним світлом.

— "Що б це не було, воно чекає нас," — сказав Ілан тихим, але впевненим голосом.

Каель обернувся до решти:

— "Ми не відступаємо. Амара, тримай смолоскип. Грайт, стій позаду й захищай тил. Ілан, зі мною попереду."

Вони рушили далі, рухаючись ще обережніше, ніж раніше. Світло ставало яскравішим, і вони побачили великий зал попереду. Стелі піднімалися високо вгору, прикрашені величезними гобеленами, які зображали сцени битв і магічних ритуалів. У центрі зали стояв круглий кам'яний вівтар.

Та справжнє жахіття було зверху. На балках, які підтримували стелю, висіли дивні створіння. Вони нагадували великих кажанів, але їхні крила були тонкими й прозорими, як павутиння, а очі світилися тьмяним зеленим світлом.

— "Бачите це?" — прошепотіла Амара, стискаючи кинджал.

— "Не галасуйте," — зупинив її Каель, опускаючи голос до ледь чутного шепоту. — "Якщо ми зможемо пройти тихо, вони нас не помітять."

Але в цей момент ззаду послизнувся Грайт, і звук його падіння розітнув тишу. Одне зі створінь повільно повернуло голову в їхній бік. Його зелений погляд зустрівся з поглядом Ілана.

— "Тікайте! Зараз же!" — викрикнув Каель, виймаючи меч.

Кілька створінь зірвалися з балок і кинулися вниз, розправляючи свої широкі крила. Їхній рух супроводжувався моторошним, пронизливим шипінням. Амара, не чекаючи наказу, метнула кинджал у одне з них. Клинок пробив тонку плівку крила, і створіння впало на підлогу, хапаючи повітря своїми кігтистими лапами.

Ілан ухилився від удару іншого, кинувшись убік, і встромив свій ніж у його грудну клітку. Тварина заверещала, але не відступила, намагаючись схопити його своїми кігтями.

— "Амара, кидай смолоскип!" — закричав Ілан, притискаючи істоту до підлоги.

Амара підняла смолоскип і метнула його прямо в зграю. Полум'я освітило залу, і створіння, здавалося, злякалися світла. Вони почали відступати, але кілька все ще кружляли, шукаючи можливості для атаки.

Каель, використовуючи момент, кинувся вперед і відрубав одній із тварюк голову. Його меч блиснув у світлі смолоскипа, і кров істоти забризкала кам'яну підлогу.

— "До вівтаря! Це єдиний вихід!" — викрикнув Каель, показуючи рукою на центр зали.

Загін кинувся вперед, ухиляючись від нападів. Амара зловила одного зі створінь своїм кинджалом, але зграя знову набирала силу. Їх було більше, ніж вони могли побороти.

Каель добіг до вівтаря й помітив щось схоже на великий кристал, що світився блакитним світлом. Це було джерело магії, яке керувало цими створіннями.

— "Ілан, зі мною! Амара, захищай нас із Грайтом!" — крикнув Каель.

Ілан підскочив до Каеля. Разом вони завдали ударів по кристалу. Звук розбитого скла заповнив залу, а створіння завмерли на місці. Їхні крила опустилися, і вони впали, мов маріонетки, з яких обірвали нитки.

Тиша настала знову.

Амара опустилася на підлогу, намагаючись зловити подих:

— "Це було щось... неймовірне."

Каель подивився на уламки кристала