Відтінки сталі

Глава 2: Останній крок

Тіні перед ними стали чіткішими, а повітря — більш густим і напруженим. Незнайомець, що стояв попереду, не рухався. Його очі світліли в темряві, як полум'я, що не могло бути погашене. Він був впевнений, мов би це була його територія, і загін був лише частиною великої гри.

Каель не був схильний до метань. У його світі або було все, або не було нічого. Він обережно стиснув руків'я меча, його погляд залишався незворушним, але серце билося швидше. Поруч з ним Амара вже виставила кинджал, її очі пильнували кожен рух у темряві.

— "Ти справді думаєш, що ми можемо просто відступити?" — вимовив Грайт, намагаючись бути сміливим, але навіть його голос не міг приховати нервозності.

Ілан, не зводячи очей з фігур перед ними, прошепотів:

— "Не відступати. Це не варіант."

Каель кивнув. Він знав, що не може бути назад. Вибір вже зроблений. Вони не збиралися покидати поле битви, навіть якщо це була пастка.

Темний незнайомець злегка нахилив голову, мовби вивчаючи їх реакції. Його голос знову прорізав тишу:

— "Що ж, я радий, що ви залишили вибір за собою. Вітаю, ви тільки що стали частиною чогось більшого."

Каель не відповів, але його обличчя стало ще більш непроникним, як камінь. Вони не були тут для того, щоб слухати міркування ворога. Він ступив вперед і зробив рух, який свідчив про те, що битва ось-ось почнеться.

— "Ми тут не для того, щоб грати у твої ігри," — сказав він.

Амара, трохи відстаючи від них, провела пальцем по лезу кинджала, наче перевіряючи свою рішучість. Вона не боялася битися, але завжди була обережною в словах.

— "Це був твій вибір, темний…" — тихо промовила вона, не відриваючи погляду від незнайомця. — "А тепер ми маємо зробити свій."

Грайт намагався дістати меч, але його рухи були не такими впевненими, як у досвідчених воїнів. Це було видно в кожному його русі.

— "Ні, не встигнеш," — тихо сказав Ілан, помітивши рух Грайта. — "Ти не готовий. І поки ти не навчишся контролювати свої емоції, твій меч залишиться просто залізом."

Грайт швидко опустив руку, відчуваючи, як Ілан спостерігає за ним. Його слова не були нечесними, але вони ранили.

— "Як скажеш," — буркнув він, але не наполягав.

Тінь, яка стояла перед ними, відступила на кілька кроків і жестом вказала на один з темних коридорів. Це було більше, ніж просто рух — це був виклик. Ворог не шукав бойових дій, він хотів спостерігати, як вони реагуватимуть на його умови.

— "Ви маєте вибір, відважні воїни. Можна пройти і зустрітися зі своєю долею, або залишити це місце за собою, повернутися додому. Всі варіанти — у ваших руках."

Каель, не відводячи погляду від темного незнайомця, відкинув волосся назад і глибоко вдихнув.

— "Ми йдемо вперед." — його голос був глухим, з підкресленою впертістю. — "І навіть якщо ми зустрінемо смерть, ми не дамо тобі перемогу."

Темний незнайомець не змінив свого виразу обличчя, але в його очах загорівся дивний блиск. Він покивав головою, а потім, злегка нахилившись, як поважний противник, мовив:

— "Отже, ви зробили вибір."

І з цими словами він розчинявся в темряві, залишаючи за собою тільки тінь. Це було більше, ніж просто відступ — це була обіцянка.

Каель і загін пішли за ним, кожен крок веде їх ближче до розв'язки. І цього разу не було жодного шляху назад.

— "Будьмо готові," — сказав Ілан, мовби підсумовуючи все, що відбулося, і що ще має статися.

Тінь перед ними розкрила вхід у підземелля, куди вони повинні були увійти. Каель зробив останній крок, і їхні шляхи злилися в єдиний напрямок. Вони йшли не тільки через темряву — вони йшли через вибір, який визначить їхні життя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше