Глава 1: Меч тіні

Туман лягав на землю, ковзаючи крізь дерева, як м'яке покривало, яке поглинало все навколо. Каель стояв, ніби частина лісу, його погляд був спрямований на обриси стародавньої фортеці, що ледь проглядалася в далечіні, між стовбурами дерев. Місце, яке не раз було свідком битв, не раз стало тим, де люди шукали слави або падали в темряву.

— "Ми підходимо, командире." — голос Ілана прорвав тишу. Його очі були холодними, а кожен рух — швидким і обережним. Він завжди був на крок попереду, немов чуття відчувало небезпеку задовго до того, як вона могла стати очевидною.

Каель не відповів. Його руки були на руків’ї меча, а кожен крок відгукувався в грудях важким ритмом серця, що не терпів ні помилок, ні страху. Вони підходили до фортеці, де все почнеться.

Загін йшов слідом, кожен з них був готовий до битви. Біля Каеля йшла маленька, але витривала Амара, її рухи точні, і хоча вона не вирізнялася великою силою, її бойова майстерність була майже незрівнянна.

— "Як ти думаєш, чим нас тут чекає?" — Амара тихо заговорила до Каеля, її голос був трохи напружений, але вона добре знала, що на цьому етапі не було місця для сумнівів.

— "Наслідки нашої помилки," — відповів Каель, не дивлячись на неї. Він не любив показувати емоції, навіть коли це було необхідно для загону.

— "Ти не можеш бути серйозним," — відповів один з новачків загону, Грайт, хлопець із темним волоссям і безневинним поглядом. Він виглядав так, ніби ще не зрозумів, на що йде. — "Це всього лише старі руїни, ми просто… не можемо бути в пастці."

Ілан повернув голову, його погляд був проникливим, він міг би сказати щось, але його мовчання було важливіше, ніж будь-які слова.

— "Ти обираєш не той бік," — холодно відрізав він. — "І це тебе знищить."

Грайт зрозумів, що Ілан не збирається пояснювати йому більше. І все ж, у його очах було щось таке, що змушувало сумніватися, але він не посмів запитати більше. Вони вже підходили до входу у фортецю.

Каель зробив крок вперед і зупинився біля воріт. Дерев'яні двері були величезними, але потрісканими, здавалося, що цей храм часу був нещадно покинутий. Усе навколо було тихо, занадто тихо.

— "Залишайтеся наготові," — сказав Каель, обертаючись до загону. — "Ми не знаємо, хто нас тут чекає."

Амара та Грайт кивнули, готові до дії. Але було відчуття, що сама фортеця стоїть наче живий організм, що вбирає у себе їхні кроки. Кожен з них відчував, як серце б'ється частіше, поки вони проходили через пороги.

— "Щось не так…" — прошепотіла Амара, і її рука відчайдушно стиснула лезо кинджала.

Ілан зупинився і повернувся до неї. Він не говорив, але його вираз обличчя був чітким. Він відчував це так само, як і всі вони.

— "Слухайте…" — раптом сказав Грайт. У його голосі звучала настороженість. — "Тут хтось є."

Перед ними з’явилася тінь. Вона рухалася швидко і безшумно, її очі світилися з-під капюшона. Чи це людина, чи це щось інше — ніхто не міг сказати. Вона з'явилася миттєво, та її присутність була більшою, ніж просто фізичний прояв. Це була загроза, що нависла над ними.

— "Я вас чекав…" — голос був тихим, але зловісним. Чітко зрозуміло було, що це не просто ворог, а хтось, хто знає їхні слабкі місця. Хтось, хто грав зі страхом.

Каель подивився на нього, відчуваючи, як тінь нависає над ними.

— "Чекав? Чи це твоя пастка?" — запитав він.

Тінь не відповіла відразу. Вона підняла руку, і з темряви почали виринати ще двоє фігур. Це було як втілення самого лісу — знову тінь, як символ усіх темних сил, з якими вони зіштовхувалися. Загін був оточений.

— "Це не пастка, це — вибір." — Голос темного незнайомця був повний упевненості. — "Ваш вибір."

Каель зробив крок уперед, і його рука знову стиснула меч.

— "Тепер ми вибираємо."