2014

2014

Коли прилетять дикі круки,

Щоб подивитись в мої очі.

Чи існує гірша мука,

Ніж відчути, що жити вже не хочеш ?

Перетворилось тіло в попіл

Й відпустило душу на свободу.

Розділивши добро і зло навпіл,

Ідеш туди куди веде нагода.

Вкривали небо чорні хмари,

Дощ змив мою оману.

Відпустила свої внутрішні примари,

Забула про біль і рани.

Дикі круки давно вже розлетілись,

Я згадала літні ночі.

Чи це справді, чи наснилось,

Та вже не змогла відкрити очі…

(05.12.14)

Прийде весна й сніги загинуть,

Їх кров водою потече.

Вітри холодні мою землю покинуть

Й тихо холод заплаче.

Прийде весна й серця відтають

Від холоду, байдужості і болю.

Вони знову покохають

Й покинуть зброю.

В сині самотні оченята

Заглядав відчай.

Вони не хочуть пробачати

Й не скажуть пробачай.

Настане край всім поневірянням,

Розіб’ються кайдани з льоду.

Серце підкориться бажанням,

А лід перетвориться у воду.

(05.12.14)

Земля омита кровю і слізьми

Шукає шлях до свободи.

Ми народилися вільними людьми

Й не чекаємо хорошої погоди.

Самі знайдемо своє тепло,

Своє сонце й втіху.

В душі завжди було добро

Й відлуння радісного сміху.

(29.11.2014)

Хочу померти й просто забути,

Хочу заснути і не проснутись.

В обіймах у ночі хочу дрімати,

Й вічність за руку буду тримати.

Я бачу біль чужих сердець,

За ними прийшов смерті жнець.

Хтось наче камінь кинув в душу,

А моє тіло перетворилось в тушу.

Я кричу й плачуть очі,

А моя доля сміється з мене, регоче.

І я вирвалась з чужих обіймів;

Невже настане час, коли стану вільна.

Настане тиша й думки мене не кинуть.

Чи я сліпа? Але все ж чую як хтось гинить,

Як чиєсь тіло повільно засинає,

Як хтось назавжди очі закриває.

Я просто забулась, я просто заснула,

Цієї миті нічого не відчула.

В ніч холодну мої очі погасли.

Та я не зуміла пізнати свого щастя.

(03.11.2014)

Так важко ніби серце розірвало

Й вибухнув в душі мій гнів.

Себе я вже не пам’ятала,

Мій хрест, мій пам’ятник згорів.

(01.11.2014)

Я торкалась руками до неба,

Відчувала дотики хмар.

Більше сліз твоїх не треба,

Припини цей кошмар.

Розженіть вітри далекі

У моєму серці смуток.

Не летять сюди лелеки,

Не шукають тут притулок.

В свою душу двері відчини,

Впусти світло у свої небеса.

Й не відчуваючи вини,

Повір, що в світі є чудеса.

Я піднімаю вгору погляд,

Сонце очі засліпляє.

На землі усі від болі стогнуть,

Небеса мене чекають.

Я торкалась руками до неба,

Я вірила що там моя домівка.

Але вірити немає потреби,

Що настане бажана мандрівка.

Що моя душа розправить крила

Й покине цей жорстокий світ.

А я мріяти уміла,

Що побачить сонце сліпий кріт.

Я піднімаю вгору погляд

Й бачу захмарені небеса.

Біля мене земля плаче й стогне,

А я далі вірю в чудеса.

(13.10.14)

Коридори думок

Безмежні, наче вітер.

Лови повітря ковток,

Повір, що хочеш жити.

І чорними ножами

Різали безсмертне тіло.

Я говорила не словами,

Я не горіла, я просто тліла.

І в розпечених думках

Я поринаю в ніч.

Час зупинився на годинниках,

Й стала королевою потойбіч.

Я не живу, я борюся,

Так борюся й боротися буду.

Нічого вже не соромлюсь,

Добра і зла ніколи не забуду.

Я борюсь і виживаю

У течії мого життя.

День за днем – час втрачаю,

Світлом відкриваю дорогу до дня.

Відчуваю крила за спиною,

Відчуваю душу й силу.

За свободу заплатила дорогою ціною,

Рию собі глибоку могилу.

Я не живу, я борюся

За своє майбутнє й життя.

Дивлюсь у небо і молюся,

Моє незабутнє відчуття.

Сотні відтінків мого смутку

Поселились у душі.

А я шукала притулку,

Шукала натхнення в тиші.

Безглуздо б вірила усім речам,

Які мені говорили.

Та все басила по очам,

Й свої висновки робила.

Коридори думок

Безмежні наче світло.

Лови повітря ковток,

Поки воно не зникло.

В темних куточках моєї душі

Настає світанок.

Вітер шепоче, а не кричить,

Бо після темної ночі настав ранок.

(11.10.2014)

Терпи і будеш вільний,

А я терпіти не хочу.

В моїй душі хтось божевільний,

Щось страшне шепоче.

Не терпітиму, я давно вже вільна

І здаватися не буду.

Вже сама я божевільна

Й образи не забуду.

Врятуй від божевілля,

Це рядки мого прощання.

Моє життя – це чиясь мрія

Й тиша з нашого мовчання.

А я терпіти вже не хочу,

Розкрию крила і на волю.

Летітиму туди де бачать очі

Й повірю в долю.

Скільки книг я хочу прочитати,

Скільки побачити світів.

Та не судилося цього всього мати,

Накликала на себе Божий гнів.

Здається я вже божевільна;

Душа сміється, хоч тіло плаче.