4. Аліса розповідає про себе

- В цьому році влітку я закінчила школу,  десятий клас. Я дуже гарно навчаюсь, - наче ій було соромно, зізналася нам Аліса. - Практично на відмінно. В мене тільки декілька четвірок. Я мала змогу поступити в місто до інституту. Але треба кошти великі, щоб там жити. А нас родина не дуже заможна і ми не маємо стільки грошей, щоб я десь там навчалася. Ось тому я пішла та поступила в технікум. А до нього мені треба пішки йти менш ніж десять хвилин. І головне це мені зовсім нічого не коштує. І на обід я теж можу прийти додому. Мені не треба витрачати грошей на їдальню. В нас немає батька. Він нас кинув, коли народилася моя молодша сестричка. Пішов до іншої пані та поїхав з нею за кордон і нам він зовсім не допомагає. А моя мама працює в бібліотеці. А ви ж самі розумієте, які там кошти зараз платять.А треба ще за квартиру платити. - Дівчина замовкла. Наче згадувала своє нелегке життя.

- А ще в нас є котики. Ми їх постійно годуємо. Та й одягатися треба. Тому влітку я вирішила піти підпрацювати, щоб якихось коштів зароботи, щоб купити собі новий одяг до навчання. - Аліса знов зробила паузу і замовкла на мить.

Буле таке відчуття, що вона думає чи продовжувати далі, чи ні.

- Та кажи вже раз почала, - підбадьорила її подруга Жанна.

- Ми бачимо, що ви такі нормальні хлопці з виду. Тим більше ви ні місцеві, а комусь дуже хочеться розповісти своє життя та усі ці історії. А в нас тут особливо то й подруг та друзів немає. Ми якось самі по собі тримаємось. - Пояснила мені  Жанна. - Щоб з тобою водилися чи там гуляли в якихось компаніях, то треба пити, курити та спати з хлопцями, а нам таке не подобається. Ми ще незаймані дівчата. Ніколи не курили та нічого крім віна та пива не пробували. Ну, ще може колись там на день народження шампанського. Тому з нас тут усі сміються і з нами ніхто не водиться.Майже ніхто.

- Так от, - нарешті наважилася Аліса. Її подруга відразу замовчала і дівчинка продовжила свою розповідь