2. В маленькому місті

В маленькому місті якась заможна людина, купила на головній вулиці декілька старих крамниць і зараз робила там ремонт. Людина хотіла відкрити там одночасно: ресторан, супермаркет та два кафе — дитяче та для дорослих.От наш шлях лежав саме туди.

Хлопця за кермом звали Толік. Ми вже не раз з ним мандрували по околиці мого великого міста. Тому були добре знайомі один з одним.

Стояв теплий вересневий день. Було навіть жарко. Поки ми завантажились товаром. Поки поїхали на заправку. Пройшов деякий час. І вже було, мабуть, по обіду, коли ми виїхали в напрямку туди де нас чекали.

Десь, мабуть, більше, як годину ми їхали нашим містом. Бо виробництво знаходились на півночі, а нам треба на південь. Показалися ось вже нарешті околиці. І ось прямий шлях.

- Ми вже за містом. Ще хвилин тридцять і будемо там де треба, — сказав мені Толік.

Взагалі-то він не дуже балакучий. Він звик бути мовчазним з того часу, як був матросом. Наскільки я чув від Толіка, то на кораблі теж був рульовим. А там на вахті, мабуть, теж не до пустих балачок. Хлопець веселий та добрий. Це головне. Ось ми і їхали собі мовчки весь час до місця нашого призначення. 

Толік уважно слідкував за дорогою. А я тим часом роздивлявся все навколо, бо ніколи цім шляхом не їздив. Якісь поля та села. Потім дачні будиночки. Потім велика річка. Гора. І ось вже і маленьке містечко розкинулося перед нашими очима. Знов річка. Міст. Автобусна зупинка. І ось пішли вже п'ятиповерхівки. Дуже старенькі, але, вони мали досить привабливий вигляд. Це мене здивувало. А ще в цьому маленькому містечку було дуже багато зелені. А через дорогу. За п'ятдесят метрів від будинків великої синьою стрічкою текла не поспішаючи якась річка. А навколо. На березі. Густий та затишний парк. В мене ще промайнула думка що, мабуть, дуже гарно тут жити. Ось навпроти твого дому річка та парк — це ж красиво. Якась тут здається мені, чекала нас лише одна романтика.

Їхали ми цією красою недовго. П'ять хвилин і вже центр містечкв. Ми відвернули від річки в лівий бік і з'явилися більш сучасні будинки. Звичайні п'ятиповерхівки, тільки більш нові. В усіх будинках на перших поверхах були якісь маленькі крамниці аптеки кафе.

- Приїхали, — сказав я Толіку, коли побачив що біля одного з будинків крутиться дуже багато будівельників.

Будинок був досить довгий. І весь перший поверх теж мав господарче призначення. Спочатку йшло маленьке кафе. Потім великий продуктивний магазин, а після нього здається мав бути ресторан. Але там ще тривали роботи. Це відразу було помітно, бо уся вулиця була розрита і майстри не звертаючи ні на що уваги швидко вкладали тротуарну плитку.

- Чекай мене у кафе, — сказав я Толіку, узяв обгортку з документами та пішов шукати хазяїна цього не маленького будівництва.

Виявилася що тут не хазяїн, а хазяйка. Така досить жвава та приємна пані середнього віку. Вона швидко підписала усі мої папірці та запропонувала поки її працівники розвантажать нашу автівку, зачекати в маленькому вуличному кафе, яке теж виявляється належала цій господині.Здається вона наклала на мене око бо посміхаючись запропонувала поки ми там будемо сидіти, замовляти все що нам заманеться на кошти її кафе чи магазину.

Я пішов на вулицю. До Толіка. Якій вже сидів за столиком в кафе. Окрім нас двох там було ще дві молодих дівчини. Вони сиділи через столик від нас і про щось тихенько розмовляли. Та час від часу обережно дивилися у наш бік.

Взагалі-то там кафе було дуже невелике. І окрім нас четверих там нікого і не було. Може просто, тому що ще був не вечір. Проміж нас поспішали кудись люди. 

- Що будемо брати? -  Сказав я Толіку?  Але він в нас людина дуже скромна.

- Ні. - подумав він декілька секунд. - Я краще все куплю своїм коштом.

- Що ти будеш? - Наполегливо спитав він у мене, - я пригощаю. - Кефір, — посміхаючись відповів я, бо я дійсно дуже любив цей напій.

Тоді він пішов до магазину та купив мені коробку кефіру, булочку, а собі сік та морозиво. Доки його не було, я від нема чого робити уважно роздивлявся дівчат. Вони не поспішаючи, маленькими ковтками пили колу з паперових келихів та час від часу дивилися у наш бік. Я швидко випив свій кефір та доїв булочку.  I побачивши, що Толік не зводить очей з однієї з цих дівчат, сказав не вагаючись. 

- Познайомимось?

Бо мені хотілося зробити йому щось приємне за те, що він пригостив мене їжею. Я бачив, що два працівники не поспішаючи розвантажують нашу автівку і на мою думку це мало тривати ще досить довго. То треба чомусь зайнятися у свій вільний час.