Розділ 26

– Ні, мамо, стій! – раптом крикнув Миродор. – Невже ти дійсно підеш на поводу у цього зрадника?

Джоана зупинилася за крок до червоної лінії й обернулася. Вона подивилася на своїх дітей: спочатку на Миродора, потім на Руору та Олексія й знову перевела погляд на Арчивальда.

– Арчивальде, маю до тебе пропозицію. – Я віддам тобі свою силу, але ти відпустиш дітей. І розповіси про все Світлим. Війна має припинитися!

– Ти в не тому положенні, щоб ставити мені умови, Володарко, – Арчивальд хмикнув та нарешті скинув свій каптур.

Джоана не стримала крику жаху та прикрила рота долонями.

Перед нею та всіма іншими стояв старий дід. Арчивальд став геть старим та сивим, його обличчя було вкрито зморшками, волосся немов попіл стирчало у різні боки…

– Чорна магія нікого не щадить, – промовив Миродор. – Це один із наслідків її використання. І ще один доказ впливу на артефакт.

– Тебе забув спитати, – пирхнув Арчивальд. – Ну, давай, останній крок, Джоано. І твоя магія буде служити мені! – він розреготався.

Втім, жінка не поспішала. Вона мовчки стояла та дивилися на колишнього друга свого чоловіка, на артефакт, який знищила чорна магія. Її обличчя стало кам’яним. Жодної емоції.

Олексій мовчки спостерігав за цим дійством. Його серце розігналося до шаленої швидкості. Чоловік не міг усвідомити почуте. Він не міг повірити в те, на що готові деякі розумні істоти заради якоїсь помсти, своєї величі та відчуття безкарності.

 Олексій міцно притискав до себе Руору, намагаючись підтримати її. Дівчина вчепилася в його плече. Її очі були червоними від сліз, а вона сама бліда немов полотно. Дівчина трималася, хоч їй було дуже важко встояти на ногах.

– Мамо, ні, – повторювала вона. Руора вперше назвала так жінку. Вперше відчула, наскільки вона важлива для неї. – Не треба, мамо! – крикнула Руора.

Джона подивилася на неї й по її щоці скотилася сльозинка.

– Дівчинко моя, діти, біжить звідси! – одними губами промовила вона.

– Ні, – мотнула головою Руора.

– Про що ви там шепочетеся? – кинув на них гнівний погляд старий Арчивальд. – А ну тихо! І Навіть не пробуйте застосувати закляття – ваша магія тут не працює. Ці стіни блокують її. – Джоано! Я довго чекатиму на твій останній крок? Не хочеться застосувати силу проти тебе! Віддай мені магію!

– Ми маємо знищити той артефакт, – прошепотів Олексій на вухо дівчині. Несподівано йому на думку спало дещо, що може врятувати всіх.

– Як ти це собі уявляєш? – подивилася на нього Руора.

– Підозрюю, що цей навіжений не лише керує артефактом, а й сам артефакт дає йому сили.

– Звідки такі думки? – хмикнув Миродор. Хлопець стояв досить близько, тому чув розмову.

– Це зараз неважливо. Ми маємо зробити щось, щоб зупинити його!

– Арчивальде, я обіцяю тобі зм’якшити покарання за зраду. Відпусти їх. І потім я віддам свою магію, – тим часом жінка все ще намагалася домовитися з Арчивальдом.

– Я тобі не вірю, – рикнув той. – Крім того, я надто довго чекав, щоб зібрати вас всіх тут, в одному місці. Навіть цей, що потрапив до нас з Землі… Його місія закінчиться навіть не почавшись! Ви всі залишитися тут назавжди, у цьому підземеллі. Я змушу відчути Мировальда пустку всередині. Чорну діру, з якою жив я всі ці роки!

– Елліон! – несподівано вигукнув Олексій. – Нам потрібен дракон. Він обіцяв допомогти нам. Зможеш його покликати? – вже тихіше додав він, звернувшись він до Руори.

– Це неможливо, – прошепотіла у відповідь Руора. – Дракони надто далеко. Навіть якщо Елліон почує наш клич, він не зможе прийти на допомогу так швидко…

І з цими словами стіни печери, де вони стояли затрусилися, а зі стелі посипалося каміння.

– Що тут відбувається? – пропищав Арчивальд, задравши голову догори. – Ця печера захищена…

Але договорити він не встиг. Частина стелі праворуч від зрадника рухнула.

Один камінь відлетів в бік та потрапив точно в артефакт. Від удару яйце розкололося навпіл та впало на підлогу, розбившись на дрібні уламки. Повалив чорний дим.

– Що ви накоїли? – заверещав Арчивальд та кинувся збирати рештки артефакту, які в його руках розсипалися на попіл.

Джоана повільно покрокувала назад, й встала поруч з дітьми. Всі вони тепер стояли обійнявшись, спостерігаючи за тим, кого багато років вважали вірним радником та другом Володаря.

– Я обіцяв знищити того, хто посмів посягнути на артефакт створений нашим народом! – пролунав зверху сердитий голос й в отворі, що утворився після обвалу, показався дракон.

– Елліоне! – Джоана посміхнулася. – Як ти нас знайшов?

– Володарко, я не міг триматися осторонь від пошуків зрадника, – дракон зневажливо ткнув кінчиком хвоста в Арчивальда, що продовжував повзати по землі, збираючи уламки. – Ми спостерігали за вами від самого кордону. І перенеслися порталом до шахти одразу після вас. Я лише чекав сигналу. І почувши своє ім’я зробив те, що мав – влаштував невеличкий землетрус.

Позаду роздалися важкі кроки. В приміщення увійшов Мировальд в оточенні військових.