Розділ 20

Несподівано Руора відхилилася:

– Вибач. Нам не можна захоплюватися...

– Чому? – розгублено дивився на неї Олексій. – Я думав...

– Ти дійсно мені подобаєшся, Олексію. І ти один з небагатьох кому я цілком довіряю. Але ти в Адарі лише гість. Якщо ми зараз захопимося, то потім буде боляче. Нам обом. Краще залишмо все як є. Ми повернемо артефакт, знайдемо зрадника й той портал, що поверне тебе на Землю... – дівчина відвела погляд. Вона не хотіла, щоб Олексій бачив біль, який плескався в її очах вже зараз. Вона пам'ятала як боляче буває, коли розбивається серце. І не хотіла занадто прив’язуватися до чоловіка, не дозволяла собі закохатися, хоча останні дні її серце огортало приємне тепло, а увага Олексія викликала ніжність, яка зав’язувалася унизу живота дивним відчуттям пристрасті. В її уяві вони були разом. А от реальність геть інша. Це все залишиться лише у мріях та снах. Олексій та вона ніколи не будуть разом. Різні світи, різні походження. Проти їхнього кохання все.

– Знаєш, у мене відбирали все – дім, родину, кохану… Я прийшов пекло війни. Я знаю, що таке біль втрат. Я вижив, повернувся додому, до, хати, де пройшло моє дитинство, до своїх батьків. Я обіймався зі старим деревом абрикоси. На ньому є дуже зручна гілка, на якій можна сидіти та насолоджуватися фруктами… І плакав. Від радості, змішаною з болем.

Життя триває. Воно одне. Іншого в нас не буде. Ми маємо жити далі, втілювати свої мрії, радіти і тим самим зцілюватися. Я вдячний долі, яка неймовірним чином закинула мене сюди. Ця пригода теж мене зцілює. Я щасливий, що зустрів тебе. Дозволь нам відчути радість, щастя, кохання.  Ми маємо жити зараз. Не відкладати на завтра, якого може не настати...

Руора повернулася до чоловіка, вона не могла стримати сліз, так само як і він. Їхні зранені душі та серця прагнули лікування. Зцілити їх могло лише кохання та підтримка.

Олексій взяв дівчину за руки.

– Дозволь собі відчути та прийняти мою підтримку. Дозволь собі бути слабкою. Я не ідеальний. Ні. Але я зроблю все, щоб ти посміхалася, – з цими словами він міцно обійняв дівчину та торкнувся ніжним цілунком її щоки, перемістився на вуста. Його руки погладжували дівочу спину, даруючи спокій та ніжні ласки.

Руора тихенько зітхнула. Олексій дійсно забирав її страхи й хвилювання. Поруч з ним з'являлося відчуття затишку. Навіть коли вони сперечалися.

Вони цілувалися, наче спраглі, що нарешті дісталися до джерела. Не помічаючи нічого та нікого навколо себе.

Делікатне покашлювання повернуло їх до реальності.

– Любі мої, нам пора їхати, – промовила Джоана. Жінка змінила свою сукню на дорожній костюм та тримала у руках невелику сумку.

– Так, авжеж. Першою до тями прийшла Руора. – Мені треба пару хвилин. Дівчина вискочила з кімнати.

– Ми почекаємо, – проговорила Джоана усміхнувшись. – Зроби її щасливою, – додала жінка, поглянувши на Олексія. – Я знаю, в неї складний характер, часом нестерпний. Руора звикла бути самостійною, але в душі вона прагне обіймів та тепла.

– Я знаю, – кивнув Олексій. – Я зроблю все заради неї. Це так дивно. Ми знайомі лише тиждень, а мені здається, наче все життя.

– Таке іноді буває. До того ж ви зараз у чарівному лісі, де легше відкриваються всі внутрішні бар’єри та бажання. Тут людина стає відкритою. І не тільки людина. Ми, ельфи, феї так само…

– Скільки часу нам добиратися до гір? – запитав Олексій.

– Я знаю короткий шлях, тому за пару годин будемо на кордоні. Там переночуємо. І зранку відправимося до гномів.

– Добре, – кивнув Олексій, закидаючи на плечі рюкзак.

До них наблизилася Руора, теж із наплічником, вона першою взяла чоловіка за руку й вивела його надвір.

Джоана трималася трохи позаду. Жінка розуміла, що молоді є про що поговорити. Сама ж вона намагалася спіймати магічні пошукові нитки, які тягнулися до артефакту. Завдяки допомозі Еліни, вони змогли пробитися крізь маскування й віднайти сховище, де тримають артефакт. Але вона й досі не була впевнена, що вони йдуть правильним шляхом. Відправляти молодь самих було надто небезпечно.

Джоана попередила чоловіка та сина про їхню подорож. Миродор зустріне на кордоні із землями гномів. А далі. Далі треба вигадати план – як вийти на зрадника та зробити так, щоб він першим у всьому зізнався.