Розділ 8

– Олексію, – хтось тряс його за плече. – Вставай! Прокидайся!

– Що трапилося? Повітряна тривога? – спитав він на автоматі, не розуміючи де він знаходиться та що від нього хочуть.

– Ранок вже, прокидайся – промовила Руора. – Ти сам просив тебе розбудити, адже ти зібрався йти у гори.

– А, ну так. Зараз встаю, – хлопець остаточно прокинувся та сів на ліжку. – Доброго ранку!

Біля нього стояла Руора. Дівчина була вдягнута у темну сорочку та штани з кишенями, що скидалися на військові.

– Доброго ранку. У нас мало часу. Треба все підготувати до подорожі.

– Що?

– Невже ти думав, що я відпущу тебе самого? – здивовано кліпнула очима Руора.

– Взагалі-то так. У тебе тут купа справ, ти допомагаєш в лікарні, там зараз твій брат…

– До нього ми теж завітаємо. Я все йому поясню та передам листа батьку, де розкажу про тебе й попрошу нам допомогти. Може, він в архівах знайде записи про гостей з паралельних світів.

– Дякую, – розгублено відповів хлопець. – Не очікував.

Олексій дійсно не розраховував та навіть не думав про те, що Руора може піти з ним. Але категорично відмовлятися не став. Допомога місцевої мешканки може стати в нагоді під час подорожі.

В кухні Олексій помітив наплічник, який був вже спакований до подорожі.

– Мені залишилося покласти лише дрібниці, – промовила Руора. – Сходимо разом в крамницю. Мені потрібен дорожній плащ, адже погодні умови непередбачувані, а мій старий вже не годиться.

– Добре, звісно, – кивнув Олексій. – І давай зазирнемо до троля, що збирає артефакти. Думаю, монети не будуть зайвими у нашій пригоді.

– Авжеж, я пам’ятаю про нього. До речі, він тримає коней. Може, зможе виділити нам двох. Так подорож пройде значно швидше. Ти вмієш їздити верхи?

– У нашому світі коней давно замінили автомобілі. Але цих тваринок все ще дехто тримає. У своє задоволення. Я не дуже вправний вершник, але колись пробував. Гадаю, з цим не виникне проблем.

– Чудово, – усміхнулася дівчина.

Після сніданку Олексій накинув на плечі свій рюкзак, який так й не розпаковував після свого потрапляння.

Руора провела хлопця пустинними вуличками до однієї з крамниць. В таку ранню годину вони майже нікого не зустріли та й в крамниці окрім господаря не було покупців.

– Радий вітати у своїй скромній майстерні, – промовив низьким хриплим голосом невисокого зросту чоловік із білою борідкою. – Чим можу вам допомогти?

– Доброго ранку, – посміхнулася Руора, поки Олексій розглядав полиці та вішаки з різноманітним вбранням. – Нам потрібен дорожній одяг. Кілька сорочок для хлопця, можливо, штани та плащ. Так само й мені потрібен плащ, а ще сукня, що згодиться для подорожі на конях.

– Зрозумів, – гном привітно усміхнувся. – Зараз все підготую.

Гном уважно подивився на своїх покупців та хутко почав збирати з полиць потрібний одяг, миттєво обираючи колір та розмір.

– Як ви це зробили? – розглядаючи речі запитав Олексій.

– Це моя робота, юначе. Я майстер одягу в десятому коліні. Та й моя магія допомагає мені безпомилково визначати фасон та розмір для кожного клієнта. Це стосується й готових виробів, й тих, що я роблю на замовлення.

– Вражає! Але речі дійсно якісні. І дуже личать мені, – хлопець взяв до рук сорочку блакитного кольору та накинув поверх своєї футболки.

– Радий служити, – усміхнувся бородач.

Руора теж була задоволена новим плащем. Розрахувавшись з хазяїном крамниці, вона запитала:

– Пане Михелю, а ви не підкажете, ваш сусід, Орса, сьогодні працює? Його майстерня зачинена…

– Орса сьогодні в таверні, вже пару годин там сидить, – пробасив гном. – Гарної вам подорожі, молодь!

– Дякую. – кивнула Руора.

Вони разом вийшли на вулицю, й Олексій нарешті запитав:

– То ваша магія справді може підібрати речі за лічені хвилини?

– Ти ж сам щойно бачив, – знизала плечима Руора. – Пан Михель дійсно талановитий кравець. Він має крамниці по всьому Адару, але живе тут, на землях тролів, хоч за походженням він гном.

– Я помітив, – усміхнувся хлопець. – Чому він тут оселився?

– Кохання, – всміхнулася Руора. – Зустрів даму серця.

– Ясно. То куди зараз йдемо?

– Спочатку в таверну. Розшукаємо троля  Орса. Після цього навідаємо брата, а потім в конюшні. І, сподіваюся, опівдні ми зможемо покинути це поселення. До настання темряви якраз дістанемося сусіднього селища.

– Добре, – кивнув Олексій. – Згоден.

Сьогодні він не поспішав сперечатися чи щось розпитувати. Навпаки, погоджувався з усіма діями Руори.

В таверні відвідувачів майже не було. Біля вікна вони помітили троля у сірому комбінезоні, що пив пиво з великого кухля та спілкувався з хазяїном таверни.

– Арлерде, ти хоч мене розумієш? Всі мої скарби, все що я так старанно збирав... – Орса зітхнув. – Я не можу кинути їх без нагляду... І просто відправитися в подорож у гори... Боюся, що за цей час моє добро можуть відібрати, але й думки про скарби драконів не дають мені спокійно спати...