Розділ 7

Руора займалася на кухні своїми травами, перебирала їх та сортувала по спеціальних мішечках, наспівуючи собі під ніс пісеньку.

Робота з травами та виготовлення цілющих мазей відволікала від тривожних думок, а ще дарувала надію, що її настоянки з краплиною магії врятують чиєсь життя.

Олексій же не став їй заважати та вирушив на прогулянку лісом. Він кілька годин просидів на березі річки. Купатися в ній він не наважився, хоча день був доволі спекотним. Біля води відчувалася бажана прохолода, а душу й серце скувала туга.

Думки його були далеко звідси. Він згадував рідний дім, своїх рідних, друзів та побратимів. Його, напевно, шукають, а він навіть не може повідомити, що з ним все гаразд. Та й чи це дійсно так, Олексій не був певен. Можливо, він розбився там у горах, а цей світ – то просто нове життя?

Від нових припущень ставало моторошно. Олексій витягнув з кишені похідних штанів свій смартфон, але той знову не відгукнувся на жодну спробу його увімкнути. Телефон залишився темним. Шкода, що в цьому світі немає технологій. Та навіть якщо й були б, навряд чи б Гугл чи Штучний Інтелект допомогли розібратися зі зникненням магічного яйця дракона.

Олексій розмірковував про цей загадковий артефакт, але до пуття не розумів, кому й – головне – навіщо могла знадобитися магічна річ.

Світлі ельфи вкрали його, щоб не допустити до влади Темних та пішли проти них війною? Але це доволі нерозумно, хоча й можливо. Такий варіант відхиляти не варто. Чи Темні дійсно щось приховують? І насправді вони просто не хочуть передавати владу іншому роду?

Дракони? Так вони ніби охороняють то озеро, який їм сенс красти по суті своє? Хіба що вони якимсь чином зацікавлені у цій війні та зміні Володаря.

Феї, гноми, тролі?

Занадто багато варіантів хто міг поцупити таку важливу для Адару річ. І якщо з цим вже рік не можуть впоратися місцеві, то що зможе зробити новоприбулець?

Олексій провів тут лише добу, він ще й сам не знає як все влаштовано в новому для нього світі. І хто насправді ворог, а хто потребує допомоги?

Попри все Руорі він вірив. Дівчина викликала довіру, так само як й Сара.

Провівши рукою по волоссю, чоловік важко зітхнув. Як розібратися з усім цим? Він влігся на вологу землю та подивився на небо, на якому з'явилися перші зірки. Вони були схожі на ці, що видно з його рідної планети, хоча сузір’я дещо відрізнялися.

– Довго ще будеш тут сидіти? – поруч з ним опустилася Руора.

– А тобі-то що? – доволі грубо відповів Олексій. Він крутив у руках якусь травинку.

– Я хвилююся за тебе. Вночі ліс стає небезпечним, особливо для тих, хто не знає всіх його тропок…

– Пам'ятаю, ти казала, що тут є отруйні змії. Але я обережний. І далі цього берега йти не збираюся.

– Справа не лише в них, – промовила дівчина. – Я приготувала вечерю. Ходімо, треба поїсти. Ти, мабуть, зголоднів.

– Дякую, – кивнув Олексій. – Руоро, я багато думав. І прийняв рішення йти далі. Завтра зранку я покину тебе…

– Що? – здивувалася Руора. – Але чому? – дівчина не могла зрозуміти чому Олексій тікає.

– Не хочу сидіти на твоїй шиї. Та я мені треба якось звідси вибиратися. Тож, зранку відвідаю крамницю того троля, придбаю дещо з одягу та після цього піду.

– І куди ж ти підеш? – Руора схопила його за руку, зазирнувши у вічі. В них була розгубленість, але між тим вона бачила тепло, з яким він дивився на неї.

– На південь, у гори, – спокійно відповів Олексій, ловлячи на собі стурбований погляд ельфійки. Він поспішив відвести очі.

– Чому саме туди? – дівчина напружилася.

– Я потрапив до вас з гір, то, мабуть, вихід у мій світ теж десь в горах...

– Дивне припущення... – вона зітхнула.

– Як на мене, то цілком логічне. Та й так я трохи познайомлюся з вашим світом… Помандрую, так би мовити.

– Тобі так не вистачає пригод? –  скептично хмикнула Руора.

– Мої пригоди почалися вчора, як тільки я опинився у твоїй ямі. А сидіти на місці я не можу, я вже казав тобі про це, – Олексій уважно подивився на дівчину та зітхнувши продовжив, – гаразд, ходімо до хатинки, адже скоро дійсно стемніє.

– І все-таки я раджу тобі подумати. Землі тролів доволі великі. Пішки цей шлях здолати непросто. Знадобиться кілька днів, щоб дістатися кордонів. Далі починається Фейський ліс. Лісові феї не люблять чужинців, й пройти через їх володіння непросто… Вони часом просять занадто високу ціну, яку не кожен спроможний заплатити. І мова не про гроші…

– З усіма можна домовитися, – знизав плечима Олексій.

– І все-таки подумай, – проігнорувала його відповідь Руора. Вона розуміла, що пояснювати що саме вимагають феї – марно. Він не повірить. – Я не вижену тебе. Ти можеш жити у мене скільки знадобиться. До того ж ми хотіли подивитися кавові плантації, – нагадала дівчина.

– Подивлюся дорогою.

– Скажи, я чимось тебе образила чи налякала? – прямо запитала дівчина. Вона сиділа навпроти нього, дивилася, як він їсть, а сама не змогла й шматка до рота взяти від хвилювання. Вона не могла зрозуміти причини його такої поведінки та поспішного рішення.