Розділ 4

Дівчина тримала брата за руку та схлипувала. Біль скував її серце.

– Братику, ти як?

– Нормально, – видохнув Миродор. – Не знав, що ти тут, у тролів, сестричко.

– Я не поспішала повідомляти в маєток, – зітхнула Руора. – Це могло б бути небезпечно. Та й батько про це просив… Заради безпеки всіх нас.

– Знаю. Радий, що зустрів тебе. Я скучив, сестричко, – Миродор слабо всміхнувся.

– Я теж скучила за тобою. Любий братику, розкажеш як там справи? Як батьки? Що відбувається на кордоні? – дівчина присіла поруч на триногий табурет. Вона оглянула чоловіка та почала міняти стару пов’язку й наносити мазь. Дівчина мала дар до цілительської магії й охоче вдосконалювала свої навички. Сара навчила її кільком важливим заклинанням, а також виготовленню спеціальних зіллів.

– Олексій, ходи сюди, – окликнув хлопця Річчі, – дамо їм поговорити. Їм треба побути наодинці.

– Звичайно. Олексій з теплом подивився на дівчину та рушив слідом за Річчі.

Чоловіки разом оглядали поранених, міняли пов’язки, накладаючи мазь, розмовляли з ними, дізнались новини про те, що Світлі ельфи пішли у серйозний напад, застувавши вогняну магію, яка зруйнувала ціле поселення.

Олексію було моторошно від цих розповідей. Мимоволі він згадував наслідки ворожих атак рідної країни. Скільки ж жорстокості! І вона є навіть поза межами світу, який він вважав своїм рідним.

Поранення були не дуже важкими, але всі потерпілі потребували догляду й тривалого лікування.

– В нашому світі медицина дуже розвинута, але вона не завжди рятує життя… – поділився Олексій своїм досвідом.

– Магія також не здатна зцілити рани моментально, й також не може іноді врятувати життя. Вона може знеболити, прибрати запалення, пришвидшити генерацію тканин, але для одужання потрібен час, – пояснив Річчі, коли Олексій вкотре спостерігав за блакитними потоками, що виривалися з руки ельфа під час огляду чергового пацієнта.

– Ясно, – чоловік зітхнув. Навіть в магічному світі дива не існує.

 Оглянувши всіх та зробивши необхідні маніпуляції, хлопці покинули кімнату.

– Річчі, скажи, а Руора й справді донька Темного Володаря? – запитав Олексій. Це питання не давало хлопцю спокою.

– Так, а що?

– Вона не схожа не принцесу. Тим більше на Темну.

– А на кого схожа? – зіщулився Річчі.

– На звичайну дівчину. Вона живе в хатинці, збирає в лісі лікарські трави, виготовляє мазі, ще й тут допомагає…

– Для нас це нормальні явища, – знизав плечима Річчі. – Хоча, у Світлих ельфів дійсно трохи інші звичаї. Вони більш амбітні чи що. На їхніх землях існують чіткі поділи по статусах, походженню, професіям. Але темні ельфи, разом зі своїм Володарем – це приклад для всіх адарців. Кожен має робити свою справу – такий девіз нашого нинішнього правителя. Саме в цьому секрет успіху держави та добробуту суспільства. І якщо донька Володаря любить трави та знає як за допомогою них лікувати, то чому вона має відмовлятися від цього ремесла лише через свій статус? Крім того, невідомо хто стане наступним Володарем, адже в Адарі його обирає магічний артефакт й серед чоловіків, синів колишніх Темних або Світлих Володарів. Вірогідність, що саме Руора стане наступною Володаркою Адару вкрай низька…

– Цікаво. Дякую за відповідь, – усміхнувся Олексій.

Хлопці минули один коридор та опинилися в просторому приміщенні, заставленому стелажами з різними книгами, травами та баночками.

Біля вікна стояв стіл, за яким сиділа поважного віку жіночка. Її шкіра мала синьо-зелений відтінок. Вона була дуже високою та повненькою, мала широкі вилиці, темно-карі очі та біле коротке волосся, трохи сплюснутий ніс. Вуха знахарки мали продовгувату форму та кумедно стирчали з-під волосся.

– Наша знахарка Сара, – представив її Річчі.

– Та сама Сара? – перепитав Олексій, роздивляючись незвичну жінку.

– А ти той самий гість з іншого світу? – проговорила знахарка низьким, але приємним голосом. – Рада знайомству. Руора розповідала про тебе, юначе.

– Навзаєм. Так, я теж вже чув про вас.

– Руора теж тут? – Сара перевела погляд на Річчі.

– Так, я покликав її, бо ми з вами вдвох би не впоралися, – відповів лікар. – Нам потрібні додаткові руки. А Руора ніколи не відмовляла. Вона часто буває тут.

– Так, вона не може просто сидіти та нічого не робити. Батькова донька, – погодилася Сара.

– Ви вже знаєте, що серед поранених, яких вночі привезли, сина Темного Володаря – Миродор? – запитав Річчі.

– Тепер знаю. Як він? – тихо запитала знахарка.

– Жити буде, – промовив лікар.

– Рада це чути. Олексію, маєш хвилинку?

– Звичайно.

Я не буду вам заважати, ще маю навідати інших хворих, – Річчі усміхнувся та покинув кабінет.

– То ти потрапив до нас падаючи з гірської тропи? – запитала Сара, коли Олексій влаштувався навпроти неї.