Глава 45. Розлучена... Я розлучена!

Глава 45. Розлучена... Я розлучена!

Маріана

Я прокинулась від плачу своєї крихітки. У радіо няню, було досить добре чути її хникання. Сонно потерла очі та сповзла з ліжка. Хоч очі були ще закриті і я ледь розбирала дороги, але я дісталась до її ліжечка та притисла малечу до себе. 

– Чш...ш...ш, мила. Чому ти прокинулась? Не варто так плакати, бо буде боліти голівонька. Хотімо, я тебе нагодую, – я з донькою на руках іду до кухні. На дворі ще не дуже світло і мені доводиться добре вдивлятись на дорогу. 

Посадила Віолету в годувальний столик, а сама почала готувати манну кашу. Соно позіхаю та дістаю молоко з холодильника. Повертаюсь і ойкаю від несподіванки. 

– Налякав! – хриплю з самого ранку і починаю ікати. 

– Вибач, – говорить мені Марк та включає чайник, щоб заварити каву. 

– Нічого страшного, – зітхаю та йду до плити. Наливаю в каструлю молоко та ставлю на плиту. Повертаюсь та дивлюсь пильно на чоловіка. Я бачу, що він хоче щось сказати, але продовжує мовчати. Закусую губу і присідаю на стілець. Марк подає мені запашну каву і сідає на в проти. Віолета грається іграшкою і не дивиться в наш бік. 

 – Ти вже зрозуміла, що я хочу тобі щось розповісти. Не буду таїти... Я переїжджаю сьогодні до своєї квартири. Набридло уже дивитись за вашими телячими ніжностями, – пирхає він і я граю жовнами. От негідник! 

– Як забажаєш, – розводжу руками та надпиваю чорної запашної рідини. Ховаю за чашкою свого роздратування. 

Ти ба... Телячі ніжності. Ще б спарюванням назвав. 

– Ти образилась? – запитує підійнявши брову. 

– Ні, – коротко відповідаю та встаю, щоб засипати манки в молоко. 

– Зрозуміло, – киває сам собі та вимивши за собою чашку йде з кухні. 

Погодувавши Віолету, я занесла її в дитячу гратись, а сама почала готувати сніданок. Хоч для мене, це не складало зайвих зусиль, але довелось все ж попотіти. 

Година приготування і все готово. Навіть стіл встигла накрити. Якраз встигла. До кухні уже зайшли чоловіки. Всі в зборі. 

– Доброго ранку, кохана, – цілує мене Девід в щоку і я посміхаюсь. 

Марк удає, що він навколо нічого не помічає, а от Тім взагалі мене дивує. Він навіть посміхається. Певно вони таки здружились з Девідом. Тепер я для нього хороший друг, яким і була раніше. І схоже Девід теж. Такий розвиток подій мені подобається. 

– Ти обіцяв мені піти зі мною завтра на матч, – говорить до Девіда Тім. 

– І я дотримаю свого слова, – підморгує йому Девід, а я вішаю щелепу на стіл. Така дружня атмосфера за сніданком, що аж лячно. Навіть Марк дотримується розмови і виявляється, що вони завтра в трьох ідуть на матч. Дійсно стає лячно. 

– Ви головне адекватно себе поводьте, щоб вас звідти не вигнали, – посміхаюсь і продовжую свою трапезу. 

– Цього ми не обіцяємо, мила, – підморгує мені Тім. 

– Значить, мені доведеться витягати вас з поліцейського відділку? Чудово, – починаю сміятись. Не дай Боже, це так і буде. Приб'ю всіх. 

– Не хвилюйся, у нас є адвокати. Тому ми тебе дамо тобі спокій, – посміхається Марк. 

– Не хвилюйтесь, їй буде чим зайнятись, – чую голос любої подруги і повертаю голову у її бік. 

– Люба! – голосно викрикую і встаю з місця. Обіймаю її міцно так, щоб вона кректала від моїх обіймів. 

– Досить же! Задушиш,– сміється вона та цілує мене в щоку. – Смачного, – говорить до хлопців і вони кивають. – В мене для тебе дещо є, – підморгує мені і веде за собою у вітальню. 

– І що це? – мої очі загораються. Люблю сюрпризи, а особливо, якщо вони від подруги. 

– Рано ще,– сіється вона та сідає на диван і тягне мене за собою. 

– Ну... Давай уже, – не витримую всієї цієї загадковості. Хелі закочує очі і протягує мені папку. – Що це? – запиту дивлячись то на чорну папку у моїх руках, то на подругу. 

– Відкрий і побачиш, – кладе мені руку на коліно і я з трепетом в серці починаю відкривати її сюрприз. 

Дістаю кілька папірців і дивлюсь на подругу. Вона киває і я починаю читати в голос. 

– Документи про розірвання шлюбу між двома особами, Мартиненко Маріаною та Джонсом Олексієм, – я підіймаю очі на Хелі і не можу повірити своїм очам. – Наш шлюб анульовано. Олексій дотримав свого слова. Та ще й все так швидко владнав. Я не вірю своїм очам. Скажи, що це не сон? – запитую в подруги не відводячи погляду від паперів. 

– Не сон, крихітко, – посміхається вона. 

– Стривай... Що це? Він залишив мені свою компанію в Україні. Але навіщо? – переводжу здивований погляд на подругу. 

– Я нічого не знаю. Він лише прислав на мою адресу ось це, – вказує вона пальцем на папери. – Я більше нічого не знаю, мила, –  зітхає вона. 

– Чому ж не мені? Чому не зателефонував? Де він? – я підхоплююсь та йду за телефоном. Знаходжу його на тумбі та повертаюсь у вітальню. Починаю телефонувати до нього, але мені постійно повторюють... абонент не в зоні. Щоб тебе!

– Мила, дивись... – протягує мені один з листків. Я не зрозуміло дивлюсь на Хелі, а потім і на папір у моїх руках. – Він залишив тобі лист, – говорить подруга. Я важко видихаю і присідаю біля неї. – Не будеш читати? – запитує з цікавістю. 

– Не зараза і не тут, – говорю їй і ховаю листа у карман халату. 

– Добре тоді... я побігла,  а ти мені потім усе розповіси. Завтра ми йдемо на шопінг, мила, – підморгує мені. 

– Що? – підіймаю на неї шокований погляд. 

– Це сюрприз, – говорить і зникає за дверима. 

Я задумуюсь і важко зітхаю. Потім встаю і йду одягатись. Поїду до матері в лікарню і там прочитаю цього загадково листа. Ще й Девіду потрібно розповісти, що я більше не одружена. 

Цікаво виходить... Тепер у мене має бути справжнє весілля і друге. Та ще й з одним братом. Оце я вляпалась. 

***