Глава 44. Ти кращий за мене?
Девід
– Коханий, – мені здалось, чи я почув голос Маріани. Вже й галюцинації почались, що ж буде далі? Втрата свідомості? Потраплю до лікарні? Дурня якась.
Ні, це не вона. Точно не вона. Її не змогли знайти. Так де я? В дома?
Підіймаю голову і не бачу перед собою нічого. Наче розмитий силует, який вислизає з моєї свідомості. Я думаю, що то сон. Не знаю, можливо.
Коли я побачив силует, який присів біля моїх ніг, то не повірив, що то Маріана. Вона була такою красивою, мов справжній янгол. Я не випускав її зі свої рук. Обіймав так, мов востаннє.
Я не міг повірити, що вона жива. Та ще й з ким повернулась. Олексій?
Я не хотів її відпускати, але всі хотіла втішитись її присутністю. Я важко зітхнув та відпустив. Споглядав, як вона обіймає всіх. Я навіть не приревнував, коли вона обіймала Тіма.
Потім поглянув на свого брата, який уважно стежив за моєю дівчиною. Я хотів добре йому врізати, але Маріана почала захищати його, чим болісно вколола мене. Я знаю, що вона була права щодо другого шансу, але я не міг себе пересилити. Він накоїв стільки всього, що я й не забуду так просто. Не зможу пробачити. Я не дурний і не м'яко сердечний.
Я перевів погляд на Марка і він важко зітхнув. Я не розумів його тактики. Що ж він замислив?
– Поговоримо? – запитую та йду на терасу. Потрібно роз'яснити кілька проблем, які стосуються його.
– Я знав, що ти розумний хлопчик, – говорить мені в спину.
– Чому не повідомив, що вони живі. Ти ж приїжджав під ранок. Чому не розповів? Ти знаєш, як ми страждали? Я вже не говорю про себе. Я про інших. Кому ти зробив легше? – я дістав сигарету та підпалив її. Старався кинути і не вийшло. Втягнув дим в легені і дивився в очі Марку, який посміхнувся та повернув голову вбік.
– Я мав би сказати, але хотів зробити тобі сюрприз. Адже поява Маріани справила на тебе враження. Я врятував їх обох. А ти, що зробив? Хм... Правильно. Ти їх ледь не знищив. Не довірився своїй жінці. Зробив свої висновки і ледь не до півсмерті побив власного брати. Ти міг запитати в Маріани, що сталось. Чому вона так вчинила. Але ти зробив усе по свому. Вважаєш, що ти розумніший за інших. Я знаю, що на це не можна погоджуватись. Твій план був божевільним. І добре, що я таки пересилив себе і поїхав за вами. Я зміг їх врятувати.
– Досить розповідати, що ти кращий мене. Знав би ти, як мені. Я прожив з цим більше суток. Я ледь сам не помер. І ти вирішив усе за всіх. Ти міг одразу повідомити, що вона жива. Ми б уникнули зайвого шуму. І можливо Сара б була зараз з нами.
– Я знаю, що це моя помилка і не ховаюсь від цього. Вже завтра я покинув твій дім. Переїду у свою квартиру. Я хочу бути певний, що моя кохана буде у надійних руках. Тому не злись на мене. Я хотів, як краще. Думаю ти зрозумів свою помилку і я зрозумію свою.
– Ти переїжджаєш? – саме це мене зацікавило.
Він нарешті залишить нас. Не буде більше на шляху. Яке полегшення. Я в захваті.
– Так. Це буде на краще. Але не думай, що я не буду стежити за тобою. Я перший знатиму, якщо ти її образиш.
– Я ніколи цього не зроблю.
– Я на це сподіваюсь, – важко зітхає та йде.
Я лишаюсь сам. Мої думки наче потяг. Так само стрімко біжать. Спираюсь рукам на бильце і вдивляюсь вдалечінь. Все, що мені зараз хочеться, це відпочити з коханою жінкою далеко звідси. , Так і зроблю. Поїду далеко. Візьму відпустку. І ми будемо щасливі.
– Про, що думаєш? – я навіть не повертаюсь. Знаю, хто за моєю спиною.
– Брате? Що тобі потрібно? – я тру перенісся і важко зітхаю. Втомився до жаху.
– Хочу поговорити. І... Вибач мені за все. Я розумію, що вчиняв, як справжній негідник і мені немає прощення. Я хочу загладити свою вину. Мої адвокати уже підготували документи на розлучення. Сподіваюсь ви будете щасливі. Я радий за тебе, брате, – він розвертається і йде...
– Дякую, – говорю йому в спину і Олексій на мить зупиняється. – Можливо колись я й пробачу тобі.
Коли Олексій йде я наче вдихаю з полегшенням. Тягар просто падає з моїх плеч. Можливо й колись ми знову станемо тими братами, що були раніше.
Я ще трішки стою та викурюю цигарку за цигаркою, а потім повертаюсь у вітальню, де лишились ми самі. Маріана стоїть біля каміну і дивиться, як потріскують дрова. Я ж дивлюсь, як граються тіні з вогників на її обличчі.
– Ти така красива, – говорю і не можу відвести погляду від цієї краси.
– Ти робиш мені комплімент? – підіймає голову і починає посміхатись, грайливо виляючи стегнами.
Я ковтаю клубок, який застряг мені в горлі і не можу відвести погляду від її пружних форм. Так і хочеться провести по ним язиком.
Я підходжу та наче лещатами затискаю кохану у своїх обіймах. Нахилюсь та цілую пристрасно в губи.
– Віолета, спить? – запитую її в губи.
– Так, – підморгує мені.
Я беру кохану на руки і несу в нашу спальню. Поки вона сміється і обіймає мене двома руками за шию. Наше примирення має бути особливим.
– Може б ти хотіла поекспериментувати? – запитую і вказую на червону кімнату, яку ми якраз мали пройти.
– Я не проти, – шепче мені в шию і я захоплено вдихаю.
Невже мені дісталась така неймовірна жінка. Неперевершена, красива та розумна. Та ще й до біса сексуальна. Моя.
***
#2200 в Любовні романи
#1076 в Сучасний любовний роман
кохання біль зрада фатум минуле, втрата пам'яті, владний чоловік сильна жінка
Відредаговано: 13.10.2021