Глава 28. Друг?

Глава 28. Друг?

Девід

– Що будемо робити? – Запитав Марк. 

 – Не знаю. Ще не придумав, але спершу поїдемо у лікарню. Потім до поліцейського відділку і накінець до моїх любих батьків. Чорт! – Закричав ледь не рвучи на собі волосся. 

– Заспокойся. Ми знайдемо її. Він уже раз викрадав її. Тому ми все зробимо, щоб віднайти її в друге.

– Не починай. Ти знаєш сам чим обернулось для нас перше викрадення. А тепер що? Моя дочка? І при тому... тебе не буде вже поруч.

– Я знаю, – тяжко зітхнув він. 

На диво, я більше не вважав Марка своїм конкурентом, або ворогом. За ці тижні, він став для мене більше знайомого. 

Дружба з ним, це була постійна боротьба, але тепер уже й боротись немає за кого. Потрібно налагоджувати наші стосунки і скріплювати сили до купи. 

– Знаєш... А я хотів поїхати завтра. Думав, що вам у двох буде краще, – задумавшись він хмикнув. – Але як добре, що я таки не зробив цього раніше. У двох нам буде простіше. 

– В трьох, – додав. 

– Ти про кого? – Зацікавлено вигнув брови. 

– У Маріани ще є один друг чоловічого походження. Не дивись ти так на мене. Я сам не розумію, як їй вдається заводити дружбу саме з чоловіками, – я скривився від своїх же слів. 

– Оце так да! – Вражено промовив та засунув руки в кармани. 

– Мг. Поїхали, – скомандував і вказав рукою на машину. – Поїдемо на моїй. 

Дорогою я обдумував кроки Олексія, але на думку нічого не спадало. Одне, що мені в першу чергу хотілось дізнатись, як там батьки Маріани. Звідти подзвонити до Тіма і вирішити з ним усі питання. 

Як виявилось батьків моєї дівчини накачали снодійним. Вони просто мирно спали. Коли прокинуться одному богу відомо. 

Ми вирішили не втрачати час і поїхати в поліцію. Там склали протокол. Дали свідчення і написали заяву про зникнення Маріани і моєї дочки. 

Вони обіцяли знайти їх. Мг... Я майже повірив. 

Далі ми обдзвонили всіх детективних агенств, які я тільки знав і це все ми робили вночі. Обіцяли трійну ціну і тільки один погодився. 

Всю інформацію я перекинув їм через пошту. Далі лишалось чекати. 

Щоб не гаяти час я набрав номер Тіма. Довгі грудні, я навіть думав, що він трубку не візьме, але з другої спроби він таки підняв. 

– Привіт, Тіме, – привітався зі знайомим.

– Привіт, Девіде. Щось сталось? З Маріаною знову щось сталось? – Занепокоївся він. 

Хоч мені і було ніяково від цього і те, як він хвилювався за мою кохану трішки злило, але мені нічого не залишилось, як довіритись обставинам.

– Так, – тяжко видихнув. 

Здавалося, я весь цей час був дуже напруженим. 

– Що з нею? 

– Її знову викрав Олексій. Потрібні твої зв'язки. 

– Щоб його! Я скоро буду... – почув я його роздратований крик і за ним довгі гудки. 

– Шо він сказав? – Запитав з надією Марк. 

– Скоро сам запитаєш. Він летить сюди. А в тебе що там? – Запитав відкинувшись на диванчику. 

– Я обдзвонили знайомих юристів, прокурорів і поліцейських у двох країнах. Всі на вухах і будуть просувати справу, як можна швидше. Ми знайдемо її. Тепер йому не втекти. На кожному кроці будуть висіти його фото...

– Почекай! Які фото!? – Розізлився. 

– Про розшук, – відповів на моє запитання. 

– Я зрозумів, що не фото на пам'ятник! Ми так не домовлялись. Я не хочу, щоб у цьому постраждала моя сім'я. Не варто заходити так кардинально далеко. 

– Ти забув, але твоя сім'я віл тебе відвернулась і прийняла сторону твого брата, а теперішня твоя сім'я Бог знає де! – Підірвався той і ткнув у мене пальцем. 

– А щоб тебе! – Зірвався я та пішов на терасу. 

Нерви були на межі не тільки у мене і Марк був правий у всьому. Але я не міг піддати під удар своїх батьків, якими б вони не були. 

Я викупив пів пачки. Сигарета за сигаретою. Цю звичку я перейняв тоді, коли від мене пішла Маріана і тепер я курю, мов ненормальний. 

Простояв я на терасі, аж під самий ранок. Навіть бачив, як підіймається сонце із-за хмар. 

Думки не йшли. Спати не хотілось. Виснажив себе до межі, але мені не звикати. Це вже звичний стан для мене. Скільки разів мене кидали, ламали? 

Здавалося після зустрічі з Маріаною, моє життя так і поїхало по похилій. Десь не так став, чи що? 

Я посварився з батьками. Втратив брата, який зійшов з розуму. Зі здоров'ям не лади. Почав багато курити та пити. Інші дівчата для мене ні що. Скільки уже? Два роки? Мало, чи багато? Скільки болю я маю пережити знову? 

І це тільки половина всього, що зі мною сталось. 

Але без неї я вже не бачу свого життя. Наша маленька сім'я має шанс на існування. Скільки б мені ще не довелось пройти. Скільки б нам разом не довелось пройти, ми впораємось. 

Тим більше, що у нас є хороші друзі. 

– Тримай, – протягнув мені горня з кавою. Я підняв на Марка втомлений погляд. – Тобі знадобиться, – забрав у нього горня та зробив кілька ковтків. – Як ти? 

– Тримаюсь, як бачиш. Я вже звик, – знизив я плечима. – А ти? 

– Теж тримаюсь, – криво посміхнувся. 

– Знаєш... Я не завжди був таким. Раніше я йшов по своїм принципам. Мав гордість, впевненість, силу. Був сталево непохитним, але це все було до того, коли зустрів її. Вона наче зламала мене. По частинам, але й без неї я більше не можу працювати. Наче взяли і відключили робочий прилад, але він продовжує працювати. Я втомився від проблем. Вічних пошуків. Я навіть про свою дочку не знав. Маріана втекла від мене в друге. Вважала, що Віолета від Олексія і одружилась з ним. Після того нас переслідують одні проблеми. Але все я кожного разу знаходив її. Вибачав, любив. Та я готовий померти за неї, – я опустив голову, коли виливав душу знайомому. В середині пекло від болю. Від кожної згадки. 

– Ти вирішив поплакатись? – Легко засміявся Марк. – Не роби таке обличчя. Я тебе розумію, друже, – поплескав він мене по плечі.