Глава 27. Знову викрадення?

Глава 27. Знову викрадення?

Девід

Відтоді, коли Маріана все згадала, мені стало легше. Ми стали ближчими. Почали відновлювати наші стосунки. Одне, що не давало мені спокійно жити так, це втрата дитини. Я б своїми руками задушив Олексія і я таки почав його шукати. 

Поки про це ніхто не знає. Батьки, як завжди на його боці, тому їх я й не пригадую у своєму житті. Щоб Олексій не робив, вони на його боці. Навіть втрата внука, чи онучки їм нічого не говорить.

Тому на їхню підтримку я навіть не розраховую. Однією моєю підтримкою став Леонід. Який знав про все, що відбувалось. 

 – Синку, ми його знайдемо. Він ще поплатиться, що я втратив свою кровиночку, – поплескав мене по плечі Леонід. 

За ці місяці він став для мене, мов другий батько. Такої підтримки, я в будь-якому разі не очікував. 

– Я знаю. Всі мої люди займаються його пошуками. Та й ваші теж. Скоро він з'явиться, а доти хай Віолета побуде у вас. Думаю до вас він добиратись не буде. Йому потрібна тільки Маріана, – зітхнув я. 

– Чому ж він так вчепився в неї? – Стукнув кулаком по столі Леонід. 

– Тому, що він кохає її. Так, як кохаю її я. У нього більше привілеїв. Олексій одружений з нею, а в нас спільна дитина. Наче шанси рівні, але і тут усе не так просто. 

Мої думки розсіювались. Я не міг думати ні про, що інше, як про те, що рано, чи пізно він прийде за Маріаною. І тоді, я вже не зможу нічим допомогти. Олексій дуже хитрий. Він прораховує усе наперед і я впевнений, що в його запасі безліч планів.  

– Ти правий. Щось мені починає усе це набридати.  Свого часу саме я дав згоду на їхній шлюб і сам же ж у цьому помилився. Як з адекватної людини, він міг перетворитись у таке ніщо? – Потер підборіддя Леонід. 

– Самому цікава, – кивнув до нього. 

Після розмови з Леонідом, я нарешті поїхав додому. Мене зустріли друзі з якими ми добре провели час. Давно вже не бачились. 

Їхня радісна новини привела нас усіх у ступор. Маріана взагалі ледь з котушок не злетіла. Згодом ми домовились не чіпати цю болючу тему. 

– Як так сталось? – Запитав Хелі, коли Маріана пішла допомагати Марку. 

– Що саме? Втрата дитини? Викрадення? Психічний Олексі? З якого часу тобі почати. Мені самому уже це почало набридати і страшенно не зрозуміло, що він прийме наступного разу. Його думки працюють скоріше мозку. Він все знає наперед, – зітхнув я та поглянув на свого друга, який мовчав, мов води в рот набрав. 

– Але ж ти можеш передбачити його вчинки? Він же твій брат, – не вгамовувалась Хелі.

Я похитав головою в знак незгоди і відкинувся на дивані.

Вечір здавалося був трішки врятований. Ми добре посиділи, потім провели друзів до машини. Коли вони поїхали, я пішов до своєї кімнати. Зайшов відразу в душ, коли вийшов Маріани не було в кімнаті. Значить вона не заходила. Образилась? Але на що? 

Я нічого поганого не робив і не говорив. 

Переодягнувся та вийшов до вітальні. Побачив, як вона спить на диванчику. Я не хотів її будити, тому взяв на руки та заніс у спальню. 

Легко поклав на ліжко і обійшовши його ліг поруч з нею. Провів по її волоссю рукою та поцілував в чоло. 

Коли вона спала, то здавалась мені такою безтурботною. Хотілось дивитись на неї вічність. 

Ранок видався найпрекраснішим з усіх моїх ранків. Я напевно не забуду його ніколи. Повеселились ми добре. Вперше  плавав у басейні з таким ентузіазмом. 

Усмішка коханої не зрівняється не з чим, але все хороше рано, чи пізно кінчається. І на всьому настає кінець. 

Моє передчуття не обмануло і цього разу. Здавалося, що може серце от-от вистрибне. 

– Привіт, Девіде, – почув я такий же схвильований голос на тому кінці телефону. 

– Давно не бачились, – відповідаю. 

– В мене погане передчуття. Маріана на довго поїхала до батьків? 

– Лише завезти малу. А що сталось? Її немає дома? – Підірвався з крісла та затис вільну руку в кулак. 

– Немає. Телефон поза зоною. Уже майже вечір, – зітхає в трубку. 

– Я подзвоню Леоніду, – промовляю і кидаю слухавку. 

Але ні Леонід, ні Сара не взяли телефона. Навіть на домашній ніхто не брав. Останнім часом вони відпускали своїх домробітниць і жінка готувала та прибирала сама. 

Я зірвався з місця тоді, коли в чергове ніхто не підняв слухавку. Їхав на високій швидкості. Минав машини, як тільки міг. І вже за двадцять хвилин був на місці.

.Відкрив великі двері та увійшов у середину. 

– Леонід! Сара! Маріана! Ви тут? – Кричав підіймаючись по сходам. Серце завмерло, а руки і тіло тряслись. 

Усі кімнати були порожні на мій крик ніхто не йшов. Я втратив надію, але зайшовши в кабінет, я шокувався. 

– Леонід! Сара! – Підбіг до непритомних батьків і повірив їхній пульс. 

Поки викликав швидку намагався привести їх до тями. Марним була справа. Зайшов у охорону кімнату і побачив двох охоронців без свідомості. 

Інших не видно.

Як Леонід міг бути таким безпечним і мати всього два охоронці? 

Коли приїхала швидка за нею слідом приїхала і машина з поліцією. Довелося розповідати про викрадення двох людей. Мою дружину і доньку. 

Потім набрав до Марка і все йому розповів. 

– Це може бути він? – Запитав мене, коли приїхав.

– Я не знаю. Його важко вгадати, – скрипнув зубами. 

– Як він так може? – Запитав та нервово провів руками по волоссю. 

– Як би ж то я знав.