Глава 25. Ми втрьох
Маріана
Випивши чаю, ми ще кілька годин сиділи і розмовляли ні про, що. Тему дітей, ми більше не чіпали. Лише дружня та весела атмосфера. Витримана виключно на довгих роках дружби.
Під кінець вечора, ми провели друзів до їх машини і попрощались. Рита міцно мене обійняла і прошепотіла:
– Більше не тікай.
Я кивнула і вона сіла в машину. Помахавши їм рукою, я попрямувала в дім за чоловіками, які відразу розійшлися по своїм кімнатами, залишивши мене на одинці з моїми думками. Може вони й правильно зробили і дали мені час на роздуми, але стіни тисли. Хотілось втекти. Навіть Девід не примушував мене спати з ним. Лишивши мені вибір піти в іншу кімнату.
Я розгублено стояла посеред вітальні і не знала, що робити. Куди піти ночувати. До Девіда? Може в іншу кімнату?
Розгубленість перемішалась зі слабкістю і я вирішила трішки присісти на диванчику. Я навіть не помітила, як заснула.
Прокинулась уже в ліжку з чоловіком. Я дивилась на сплячого Девіда і не розуміла, як тут опинилась.
Старалась не ворушитись, аби не збудити його. Лише споглядала. Його обличчя зараз було таким спокійним, як у дитини. Чим довше я дивилась, тим більше згадувала наше минула. Спільні ранки. Поцілунки. Обійми. Навіть та кімната у якій, я побувала всього один раз. І цей раз був для мене останнім.
– Розглядаєш, який я красень? – Почула я голос чоловіка і віджахнулася.
На обличчі застигла паніка. Я не думала, що так злякаюсь. Девід посміхнувся і притягнув мене до себе. Доторкнувся до моїх губ своїми, лише трішки. Цього вистачило, щоб розпалити в мене пристрасть.
Вже через кілька секунд, ми злились у пристрасному поцілунку і мій затуманений розум відмовився слухати. Все сталось так швидко. Скоріше не швидко, а десь так з годину, я змогла вилізти з ліжка і поплентатись в ванну.
Чоловік пішов за мною і закрив двері на ключ. Бачити Девіда повністю голим, я не очікувала. В ліжку одне, а тепер інше. Я пам'ятаю звісно, як він виглядав до втрати пам'яті, але ж не зараз.
Почервонівши, я повернулась до стіни. Чоловік підійшов та обійняв мене зі спини. По тілу пройшлись маленькі мурахи. Я затремтіла у його руках і притулилась щокою до його щоки.
Сьогодні ранок для мене став найспокійнішим ранком з усіх. Немає тієї тривоги, переживання, страху. Лише щасливі миті з чоловіком, якого я кохала. Саме так, кохала. Адже тепер усе стало на свої місця.
Ми стали йти маленькими кроками на зустріч один одному. Це наче правильно, ми ж одна сім'я.
Прийнявши разом душ, ми вийшли на кухню, не забувши перед цим одягнутись. На моєму обличчі грала легка посмішка, а очі горіли.
Сьогодні все було наче у кольорових фарбах.
– Бачу у когось сьогодні хороший настрій? – Посміхаючись запитав Марк.
Я кивнула і ніяково подивилась на Девіде, який посміхнувся мені у відповідь.
Я зробила нам каву. Подала її чоловікам. Зробила також кілька бутербродів і сіла на стільчик.
Мій хороший настрій здавалося передався і чоловікам, адже тепер і Марк посміхався. Здавалось життя налагоджувалось.
Але не тут то було. У нас ще багато роботи. Мій бізнес у Парижі, який я закинула на два місяці. Олексій, який Бог знає де. Мені навіть страшно брати до себе Віолету. Хто знає, що прийде тому ненормальному в голову. А ще б я хотіла побачитись з Тімом. Я страшенно скучила за своїм другом.
Потрібно зібратись з думками і відправитись в Париж. Чим швидше, тим краще.
Але чоловікам, про це краще не знати. Як і те, що я хочу сама відшукати Олексія і помститись йому за свою дитину, яку втратила через нього.
Тепер справжня Маріана повертається і вона помститься всім і кожному, хто посміє перейти їй дорогу.
За моєю посмішкою ховався мій план. Я не буду втікати, чи ховатись. Я стану тінню. Розвіюсь у повітрі. Стану музикою. Навіть зіллюся зі стінами. І все заради цілі, яку я чітко поставила собі.
Я постукала пальцями по чашці і подивилась на кожного чоловіка по особливому.
Подарувала їм свій щирий погляд.
– А давайте сьогодні проведемо день разом? Візьмемо Віолету. Поїдемо на атракціони, – Посміхаючись запитала звернувшись до обох чоловіків.
Вони переглянули між собою наче шукали у моєму запитані підступ, але я була серйозна у своїх словах.
– Я згоден, – сказали одночасно на, що ми всі розсміялися.
Через пів години ми були уже зібрані. Навіть їхали в одній машині. Я на задньому сидінні, а чоловіка спереду. Девід за кермом, а Марк на пасажирському.
Дорога до будинку батьків не зайняла багато часу, адже вони жили неподалік, від будинку Девіда. Всю дорогу ми розмовляли на нейтральні теми, аби було зручно всім.
Вийшли з машини теж втрьох. Зайшли в просторі будинок і до мене одразу підбігла Віолета. Але підбігла вона на ходунках з широкою посмішкою на вустах. Моя крихітка.
– Привіт, солоденька... – посміхнулась та провела рукою по чорному волоссю рукою.
– Доню? – Мама запитально поглянула на мене.
– Я все згадала, мам, – підійшовши до неї, я обійняла рідну досить міцно.
– Ох... Я така рада, – здавалось у мами впав тягар з плечей. Я подивилась на неї і провела по щоці рукою.
– А я яка рада, – засміялась до неї.
Здавалося миті настільки щасливі. В цей день навіть повітря змінилось. Сонце світило яскравіше. Запахи здавалися квітучіші.
Девід підійшов до мене з малечею і я взявши її на руки, поцілувала у білосніжні щічки.
– Мама, – промовила чітко малеча, від чого всі здивовано відкрили роти.
А я щасливо зігнала зі щоки сльозу, яка скотилась з моїх очей.
#2200 в Любовні романи
#1076 в Сучасний любовний роман
кохання біль зрада фатум минуле, втрата пам'яті, владний чоловік сильна жінка
Відредаговано: 13.10.2021