Глава 23. Ніч
Маріана
– Девіде, давай заспокоймось. Вийдемо на двір. Трішки відпочинемо, а потім все тихо мирно обговоримо.
Я спробувала притягнути його до тями словесно. Все ще здавалося, що його злість накриє мене з головою, але ні. На диво, Девід заспокоївся. Поклав ту штуковину на тумбу і підійшов до мене.
– Вибач, було єдиним його словом.
Девід дивився мені в очі, а потім і взагалі обійняв. Міцно тримав мене у своїх обіймах.
– Давай так постоїмо трішки? – Вдихаючи мій запах промовив.
Я промовчала і залишилась стояти. Мої руки торкнулись його спини і він здригнувся. Здається тепер я згадала повністю все. Чи то так переляк на мене діяв, чи його обійми, але я згадала кожні наші дотики, кожні посмішки і щасливі моменти. Все це пролетіло перед очима. І більше не залишилось сумнівів.
– Ходімо, – взяв мене за руку та повів геть з тієї кімнати.
Я йшла покірно. Дивилась на його широку спину і згадувала кожну деталь, кожну родимку, шрам. Все здавалось немов пролетіла вічність. Немов ми так давно були разом.
Коли вийшли на вулицю, Марк якраз досмажував шашлик. Я сіла за стіл і налила собі у склянку холодної води. Пити хотілось страшенно. Жар здається не спадав.
Я слідкувала за чоловіками, пильно вдивляючись у їхні обличчя. Девід здавалося заспокоївся повністю і тепер його розслаблений вигляд заспокоював і мене.
– Як ти? – Марк підійшов і сів навпроти.
– Добре. Що там наше м'ясо? – Запитала посміхнувшись і потерла руки.
– Ще п'ять хвилин і готово, – промовив наливши по склянкам віски.
– Девіде? – Покликала його.
Чоловік приєднався до нас і ми почали наш вечір. Чарівний вечір, адже саме зараз все наче ставало на свої місця.
***
Уже в кімнаті, я зрозуміла, що мені доведеться спати в одному ліжку з Девідом. До цього мене це не хвилювало, але коли я все згадала, стало моторошно. Наші погляди зустрілись і я почервоніла. Що тепер робити? Як залишитись на одинці?
Все стало таким лякаючим. Мої очі бігали зі сторони в сторону.
– Ти боїшся мене? – Запитав він вийшовши з душу.
– А мала б? – Перепитала його не відводячи погляду з оголеного торсу, по якому стікали краплі води і ховалися під рушником.
Девід прослідкував за моїм поглядом. Впевнено посміхнувся і перевів на мене затуманений погляд. Я почервоніла та обернулась.
– Ти соромишся? – Я закивала і почала розглядати свої пальці.
– Оце так! Ти все бачила в мені. Чого ж соромитись? – Він говорив спокійно, інколи з насмішкою. Від цього я червоніла ще більше, адже згадувала наші пристрасті.
– Девіде, досить. Я напевно піду спати в іншу кімнату, – промовила та піднялась.
Девід перегородив мені дорогу і я майже уткнулась носом у його оголені груди.
Повисла пауза. було чутно лише наше гаряче дихання. Голова запаморочилась і я ледь не впала, злегка притрималась за міцні руки чоловіка.
Що було далі... пояснити словами було важко. Уже через кілька секунд , ми цілувались, а за хвилину я вже була без одягу. Прокинулась я уже під ранок, повністю оголена і спантеличена. Я б могла усе спихнути на алкоголь, але я мало, що пила. І тут задається купа питань у голові, на які я не мала чіткої відповіді.
Тіло чоловіка майже повністю задавило мене. Було важко дихати і я спробувала відсторонитись. Все що мені зараз хотілось, це звалити в душу і привести свої думки до ладу, адже вчорашня ніч змінювалась картинками.
Я почала виповзати з під чоловіка, але він все сильніше пригортав мене до себе. Було таке відчуття наче від боявся мене випускати зі своїх обіймів.
Пройшло добрячих пів години, коли мені вдалось вибратись з під тяжкого тіла чоловіка.
Коли я вже стояла на підлозі і розминала свої ноги, які заніміли, Девід розплющив очі і поглянув на мене зовсім не розуміючи ситуації.
– Ти намагаєшся втекти? – Піднявся на ліктях і оглянув мене з голови до ніг. Я притягнула до себе простирадло і закуталась ним. – Ти соромишся мене? – Його сміх задзвенів у вухах і я почервоніла.
– Що це таке було вчора? – Я злякано подивилась на нього.
– А що було вчора? – Знущально запитав.
– Ти сам знаєш, – розізлилась я.
– Здається мені, тобі сподобалось, – єхидно посміхнувся та встав на ноги показуючи своє ідеально накачане тіло.
Я промовчала. Не знайшовши слів, побігла до ванної. Закрилась на замок і сповзла по холодній поверхні. Сльози хлинули на зовні. Я сама не розуміла чому я плачу. Було якось важко на серці. Наче я стала зрадницею. Хоча кому зрадила і сама не розумію.
Заспокоївшись, я прийняла прохолодний душ і акуратно вийшла в кімнату. В ній було пусто. Певно Девід покинув мене тут, аби я все обдумала. Але нічого я не обдумала. Я навіть не розуміла, як тепер буду дивитись Марку в очі.
Одягнувши легку сукню, я вийшла в коридор, а потім і на кухню. Напруга там посилилась від моєї появи.
Девід з Марком, якось незрозуміло переглядались, а я взагалі мовчки зробивши собі каву, вийшла на терасі. Хоч там буде спокійно. Сіла за столик і поклала горня на стіл. До кави так і не торкнулась, адже думки в голові літали з прискореною швидкістю.
– Ти як? – Від появи чоловіка, я здригнулась.
Але побачивши його усміхнене обличчя заспокоїлась.
– Так собі, – коротко відповіла. – Марк, я б...
– Не варто. Я все знаю, – він перевів погляд на краєвид і сумно посміхнувся. – Я готувався до такого. Знав, що після того, що ти все згадаєш, між нами усе зміниться. Адже у вас спільна дитина, значить ти кохала його і вже давно забула про мене. Я сам винен, що тоді вирішив покинути тебе. Може тоді б усе було по іншому. Може тоді б у нас була спільна дитина. Але тепер не про це. Не варто витати у минулому і вже пора усе забути. Маріанно, я хочу стати для тебе, хоч би хорошим другом, – він важко видихнув. Немов хотів сказати ці слова мені вже дуже давно. Через деякий час перевів на мене втомлений погляд.
#2200 в Любовні романи
#1076 в Сучасний любовний роман
кохання біль зрада фатум минуле, втрата пам'яті, владний чоловік сильна жінка
Відредаговано: 13.10.2021