Розділ 16. Думки про неї

Максим

Шкодую... Усього одне слово, яке ця вперта жінка вимовила так тихо, що я ледь розчув. Але воно продовжувало крутитися в моїй голові навіть тоді, коли я вже сидів за кермом свого автомобіля й мчав нічним містом.

Шкодую...

Я міцніше стиснув кермо, відчуваючи, як всередині знову закипає злість. От же стерво! Спочатку цілувала мене так, що я мало не втратив останні залишки здорового глузду, а потім просто подивилася в очі й заявила, що все це було помилкою. Помилкою, бляха!

Я різко видихнув. Ні. Досить. Ольга не варта того, щоб через неї я поводився як ідіот. Мені тридцять три роки. За моїми плечима достатньо життєвого досвіду, щоб розпізнавати жіночі маніпуляції. Тож чому, чорт забирай, я не можу викинути з голови цю прокляту секретарку?!

Перед очима знову виникло її обличчя. Великі блакитні очі, які вона заплющувала від моїх дотиків. Ніжні пальці, які плуталися в моєму волоссі. Я ненавидів, коли до нього торкалися, але сьогодні дозволив якійсь дівчині розпатлати мене так, наче ми були підлітками. І мені це, дідько, подобалося.

— Та що ж ти зі мною робиш, Ольго?! — Я зі злістю вдарив долонею по керму.

Ось до чого докотився. Розмовляю сам із собою через жінку, яка навіть не може визначитися, хоче вона мене чи ні. Хоча... я знав, що хоче. Відчував це в кожному її дотику. Таке неможливо зіграти. Чи можливо?

Я гірко всміхнувся, бо колись я теж думав, що вмію відрізняти справжні почуття від гарної вистави. І чим усе закінчилося? Моя наречена розважалася в ліжку з моїм власним батьком.

Автоматичні ворота повільно роз'їхалися. Я припаркувався біля гаража свого величезного  будинку і кілька секунд просто сидів не рухаючись.

 Додому... Як же по-дурному це звучало. Тут живе успішний чоловік, який може дозволити собі все, чого забажає. Усе, окрім нормального особистого життя.

Я зайшов усередину, кинув піджак на крісло і направився до вітальні. Колись я любив повертатися сюди після важкого дня. Ніхто не ставив дурних запитань. Тільки я і спокій.

Я налив собі віскі, зробив великий ковток і сів на диван. А потім, наче мазохіст, знову згадав її.

...Максим. Просто Максим...

Я заплющив очі і... Чорт! Я навіть не пам'ятав, коли востаннє так хотів, щоб жінка називала мене по імені. І Ольга вимовила його так, що я ладен був цілувати її до самого ранку. А потім... відштовхнула мене.

Можливо, так навіть краще. Навіщо мені ця дівчина? Вона не вписувалася в моє життя. До того ж вона моя підлегла. А службові романи ніколи нічим хорошим не закінчуються. Спочатку невинні усмішки, потім дотики, дорогі подарунки... А далі ти дізнаєшся, що твої почуття стали для когось зручним способом отримувати бажане. Хіба не так усе починалося з моєю колишньою, Ритою?

Я різко поставив склянку. П'ять клятих років я вірив цій жінці. Ми планували весілля. Ідіот. Я чудово пам'ятав той вечір, коли повернувся раніше з відрядження і побачив їх. Мою майбутню дружину і мого батька. Виявилося, їхній зв'язок тривав пів року. Вони сміялися з мене за моєю спиною. І відтоді я пообіцяв собі, що ніяка жінка більше не матиме наді мною такої влади.

Я допив віскі, а потім знову згадав Ольгу. Її каштанове волосся — такого ж відтінку, як у Нитки. Спочатку це мене найбільше дратувало. Але тепер я бачив, як вона смішно морщить носа,  закушує губу, намагаючись стримати образу. І як усміхається. Бляха, ця усмішка! Я майже ніколи не бачив її адресованою мені. Зате Матвію вона усміхалася легко. Наче поруч із ним могла дозволити собі бути справжньою.

Що зі мною не так?! Я мав гроші, владу, повагу. А замість цього сидів у порожньому будинку й думав про дівчину, яка сказала, що шкодує про наш поцілунок. І найгірше те, що я хотів поцілувати її знову.

Треба зупинитися... У понеділок Ольга повернеться до роботи, і ми поводитимемося так, ніби нічого не сталося. Ніяких ревнощів і розмов. Можу навіть перевести її до іншого відділку. І все. Проблему вирішено. Я самовдоволено хмикнув, але одразу зрозумів, що думка про її переведення дратує мене ще більше. Бо тоді я не бачитиму її щодня. Господи. Я справді хворий.

Я налив собі ще віскі й опустився в крісло.

— У мене немає нікого! — Її голос раптом пролунав у голові.

Нікого, кажеш? А Денис? Я чудово пам'ятав того русявого хлопця у її квартирі. Він почувався там, як вдома. Ольга сказала, що він просто допоміг її матері. Але чому тоді він залишився до вечора? І чому вона так болісно реагувала на запитання про нього?

Може, він її коханець? Це пояснило б її втечі з роботи. Вона дозволила собі захопитися мною, а потім згадала про чоловіка, який чекав удома. Якщо це правда... То я знову опинився в ролі ідіота, який нічого не помічає.

Треба дізнатися правду, але без моїх допитів. Є в мене на прикметі одна людина, з якою вона говоритиме охочіше. Тому я швидко дістав телефон і набрав номер друга.

— Максе, якщо ти телефонуєш, щоб сказати, що передумав щодо контракту, то я вже випив шампанського, — відповів Матвій.

— Ти ще на святкуванні?

— Звісно. Хтось же має розважати інвесторів, коли ти зник. До речі, Ольга вже теж поїхала. І виглядала вона... не дуже.

У грудях неприємно кольнуло.

— Слухай, мені потрібна твоя допомога, — сказав я.

Матвій чомусь засміявся.

— Я хочу запам'ятати цю історичну мить.

— Ти можеш замовкнути і послухати?! Мені потрібно, щоб ти дещо дізнався в Ольги. У неї є один знайомий. Денис. Я хочу знати, хто він їй.

У слухавці настало мовчання, а потім почувся такий регіт, що я відсунув телефон від вуха.

— Ти серйозно?! Тобі терміново потрібно до психотерапевта! Я не збираюся бути твоїм шпигуном.

— Я бачив його у квартирі Ольги! Він був у неї ввечері. А сьогодні вона відштовхнула мене, хоча до цього... — Я різко замовк. От дідько.

— До цього що? — вчепився Матвій. — Ви що цілувалися? О-о-о. То вона тобі подобається. Тобто ти поцілував її, вона відштовхнула, і ти вирішив, що в неї є коханець?