Розділ 14. Спокуслива 

Оля

Чорний автомобіль плавно зупинився перед сяючим п’ятизірковим готелем в самісінькому центрі міста. Дощ, який мрячив цілий день, нарешті припинився, залишивши по собі лише мокрий блиск на асфальті, у якому відбивалися вогні ліхтарів.

Водій швидко вийшов і відчинив мені дверцята. Я зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїти шалене серцебиття, і обережно стала на бруківку, спираючись на тонку шпильку замшевого чобота. Корсет миттєво змусив мене вирівняти спину. У цій сукні неможливо було бути слабкою, хоча всередині мене все тремтіло від паніки.

Хол готелю нагадував палац: мармурова підлога, кришталеві люстри, що розкидали сотні відблисків, і тиха, ненав'язлива музика. Але я не помічала нічого з цієї розкоші. Мій погляд, наче намагнічений, захопив із натовпу одну-єдину людину.

Стадницький стояв біля сходів, що вели до банкетної зали. У чорному смокінгу з ідеально зачесаним назад темним волоссям. Він розмовляв із якимось чоловіком, тримаючи одну руку в кишені штанів. 

Я зробила кілька кроків вперед, і стукіт моїх підборів голосно рознісся холом. Максим ніби відчув це і повільно повернув голову.

Слова на його губах завмерли. Чоловік, з яким він розмовляв, щось запитав, але Стадницький навіть не повів бровою. Його непроникні очі вп'ялися в мене. Я бачила, як його погляд безсоромно ковзнув від моїх уздовж шкіряного корсета, затримався на талії, спустився до подолу сукні і повернувся до обличчя.

У його очах спалахнуло таке захоплення, що в мене пересохло у горлі. 

Він залишив свого співрозмовника і повільно рушив мені назустріч. Кожен його крок звучав у моїй голові, як щось дуже страшне. Коли він зупинився за крок від мене, я відчула запах його  парфумів. Це був пікантний, із виразними нотами мускатного горіха, запах. І він заповнював собою усе, витіснивши інші аромати. 

— Я вже думав, ви не прийдете, — його голос пролунав нижче, ніж зазвичай, з легкою хрипотою, яка видавала його з головою.

— У місті страшенні затори, Максиме Вікторовичу, — відповіла я, намагаючись тримати голос рівним, хоча пальцями, тільки сильніше стиснула маленький клатч.

Він ще секунду дивився в мої очі, а потім мовчки зігнув руку в лікті, пропонуючи мені спертися. Я обережно поклала долоню на темну тканину його піджака. Під моїми пальцями відчувалися тверді м'язи. 

— Німці вже тут, — тихо сказав він, схилившись до мого вуха, і його гаряче дихання обпекло мою шкіру.

Ми увійшли до банкетної зали, яка буквально, потопала в розкоші. Десятки чоловіків в дорогих костюмах і жінок у вечірніх сукнях розбилися на невеликі групи з келихами шампанського в руках. Щойно ми переступили поріг, я відчула, як на нас звернулися десятки поглядів. 

Замість того, щоб просто йти поруч, його велика долоня раптом лягла мені на поперек, де закінчувався корсет і починалася гола шкіра моєї спини. Я здригнулася, ледь не збившись із кроку, але він тільки міцніше притиснув мене до себе, не даючи шансу відсторонитися. Він мене помічав перед усіма? Чи що?

Ми підійшли до делегації з Німеччини. Один із  інвесторів, обсипав мене компліментами, не зводячи погляду з мого декольте. Я перекладала його слова для Максима, зберігаючи професійну усмішку. Але щоразу, коли хтось із чоловіків робив мені комплімент або затримував на мені погляд довше ніж на секунду, пальці Максима на моїй талії сильніше стискалися.

Він стояв так близько, що наші плечі постійно торкалися. Коли йому потрібно було щось сказати мені, він нахилявся, торкаючись губами мого волосся. 

— Ви чудово справляєтеся, Ольго, — прошепотів він мені на вухо, коли ми на мить залишилися самі біля фуршетного столу. — Але якщо той німець ще раз подивиться на ваші ноги, я розірву з ним контракт.

Я рвучко повернула до нього голову, шокована його словами.

— Ви самі обрали цю сукню, Максиме Вікторовичу, — відрізала я, дивлячись прямо в його потемнілі очі. — Чого ви очікували?

Стадницький зціпив зуби і зробив крок до мене. Але йому не дали відповісти.

— Максе, тебе шукає фінансовий директор. Там, щось дуже термінове, — пролунав знайомий голос.

Матвій з'явився нізвідки, тримаючи в руках два келихи шампанського. Він був єдиним у цьому залі, хто не боявся Стадницького.

Максим тихо загарчав, кинув на друга вбивчий погляд, а потім перевів його на мене.

— Нікуди не йди, — це був наказ, позбавлений будь-яких пристойностей.

Він різко розвернувся і пішов, залишаючи за собою шлейф чистої агресії.

Я видихнула, вперше за дві години відчувши, що можу нормально дихати, і сперлася спиною на край столу. Корсет жахливо тиснув на ребра, а ноги гуділи від височенних шпильок. Вдома на мене чекала Міланка, і думка про неї стала тим якорем, який не давав мені остаточно потонути в цьому божевіллі.

— Вип'єш? Тобі не завадить, — Матвій простягнув мені келих, і я з вдячністю прийняла його, зробивши великий ковток. Прохолодне шампанське трохи остудило горло.

— Дякую, — видихнула я.

— Виглядаєш приголомшливо, Олю. Чесно. Але якби погляди Макса могли б убивати, то тут уже лежала б гора трупів, — Матвій тихо засміявся, спираючись ліктем об стіл поруч зі мною. — Він весь вечір поводиться так, ніби ти — принцеса, і тільки він твій єдиний принц.

— Ваш друг — параноїк з манією контролю, — гірко відповіла я, не дивлячись у бік, де стояв Максим. — Він сам одягнув мене в це, а тепер грає у свої хворі ігри.

— О, повір, він не грає, — Матвій хитро примружився. У залі раптом змінилася музика. Замість джазу зазвучала повільна мелодія, і кілька пар підійшли до центру зали. — Знаєш, що найбільше бісить таких, як Макс? Коли їхня власність показує, що вона їм не належить.

Матвій відставив свій келих, забрав мій з моїх тремтячих рук і поставив його поруч. А потім з галантною усмішкою простягнув мені руку.

— Дозволите, Ольго? Лише один танець. Покажемо нашому тирану, що ти не його власність.