Перша частина

АВТОР

Анатолій Привітний

ВІДЩЕПЕНЕЦЬ

Іван Матвійович гриби збирав з дитинства. Спочатку щоб не померти з голоду. Потім за звичкою. Він любив тихе полювання. Воно приносило спокій, задоволення, і тимчасовий відхід від повсякденної метушні. Ліс додавав сил і навіював роздуми про вічне і непорушне.
У цей осінній день Іван Матвійович як завжди озброївся кошиком, складним ножем і відправився по гриби. Пізньої осені в сосняку ще можна було зустріти зеленки, на пеньках листяних дерев гливу і останні опеньки. Кілька місяців через хворобу він не ходив до лісу і, відчувши себе краще, насамперед відправився на грибне полювання. Маршрут вибрав короткий, пройтись по віковому лісі зі старими дубами і соснами, заглянути в молодняк, подивитися на посаджений торік ялинник. І найголовніше перевірити слова сусіда, про те, що частину вікових сосен вирубано. Не вірилося йому, що в заповіднику можна вчинити таке варварство.
Першим ділом він і попрямував до вказаного місця вирубки. Сусід виявився правий, величезну частину лісу вирубали. Галявина виявилася таких розмірів, що дерева на протилежному боці ледь, ледь виднілися.

- От свині, і як у вас рука піднялася рубати таку красу. – Чоловік часом розмовляв сам з собою. Він скрушно похитав головою. На вирубці не залишилося навіть пнів, гола суха земля, без трави, без порослі молодих дерев. - Що за справи, навіть трави немає, щось тут не те, треба пройтися подивитися. - Бурмотів про себе Іван Матвійович прямуючи до центру галявини. Однак не тут-то було. Якась невидима сила не пускала його на порожнє поле. Неначе потужний магніт виштовхував чоловіка з забороненої зони. Він напружив усі свої сили, але навіть ступати по галявині не зміг. Можливо це якийсь військовий засекречений об’єкт, але в пам’яті нічого підозрілого не знаходилось. Жодного разу військові в їхніх краях не з’являлись. - Вирубати ліс викорчували пеньки і вирівняли землю, нісенітниця якась і ступити неможливо, що за справи, - вже в повний голос обурювався Іван Матвійович.
Раптовий головний біль на мить паралізував мозок людини. Чоловік повільно опустився на землю і кілька хвилин нерухомо сидів, спираючись на невелику палицю. Нарешті біль відступила. Старий подивився навколо, все як і було, однак на галявину йти перехотілося. Він розвернувся і пішов додому. На мить повернувся і побачив, звичайну лісову вирубку, з пеньками, хвоєю, сухим листям і рідкісними потворними деревцями.
- Ось, тепер правильно, - абсолютно заспокоївшись попрямував до свого будинку. Більше він в ліс не ходив.

***

Середнього зросту, худий, незграбний, затюканий і ображений оточувальним світом п'ятнадцятирічний підліток. Через лінзи з великими діоптріями на людей дивилися беззахисні очі. Влад Василів завжди був об'єктом для насмішок. Насправді не самий слабкий і не боязливий, але самий добрий і самий неконфліктний. Він жив у своєму світі, світі мрій і комп'ютерних ігор. В школі він не мав авторитету, сидів на другій парті, на саму першу парту його пускали дівчата, на задніх партах сиділи поважні хлопці, класні авторитети. Частина з них займалась в спортивних секціях, друга частина мала багатих батьків. До останньої частини належав Шурко, ще меншого зросту ніж Влад, але з крутим татусем, останній фінансував ремонт в школі та переобладнання її до сучасних вимог. Шурко мав самий дорогий мобільний телефон, модну одежу, і в школу його привозив особистий шофер, він же охоронець. Сидів поряд разом з Грегом іншим авторитетом. Грег одягнутий був не так кричуще, зате мав міцні кулаки. Всі його боялися - від цього поважали. Його крутий норов викликав острах навіть у старшокласників, серед яких він часто крутився. Решта в класі намагалися не відставати від кумирів і час від часу розкручували своїх батьків у міру їх фінансової можливості. У одних сила, а в других батьківський бізнес. Гроші та сила в шкільному середовищі поєднувалися та користувалися пошаною. Вже у дев’ятому класі серед учнів створилася певна ієрархія. Самий верх займали Грег з Шурком, як найсильніший і найбагатший. Друга лінія складалася з однокашників Грега по секції карате - Михея, Віктора та Віталія, останній по жорстокості перевершував навіть Грега, і був на рік старший однокласників. Всі вони становили недоторканних п'ятірку, з якою навіть вчителі намагалися не зв'язуватися. Решта учнів воліли обходити п'ятірку стороною і жили своїм життям. Влада і Майю, його сусідку по парті, кривдили всі. Майї іноді діставалося навіть більше. Вона була зі звичайної сім'ї, мама медсестра, тато інженер, їх соціальний статус говорив сам за себе. Влад часто помічав сльози на очах дівчинки, коли інші дівчата з класу з неї глузували. Невиразний одяг, потертий портфель, взуття незрозумілого виробника справляли враження речей куплених на дешевій розпродажі. Насправді у дівчат одяг був усім, і головне показником їх соціального статусу. Дорогі потерті джинси, кофтина в бісері за сотню зелених, розфарбоване обличчя, новомодне тату - типаж шкільного просунутого дівчиська. Майя в такий типаж не вписувалася. До того ж вона була скромною, якість рідка і нелюбима серед школярів. Вона не базікала годинами по мобільному телефону, непогано вчилася, в перервах, замість того щоб з подругами перемивати кістки однокласницям, читала книги. Книжок вона читала надзвичайно багато і в основному копіювала їх з Інтернету.
Їх і посадили поруч на другій парті під стінкою. Звичайні класні недотепи, предмет глузувань і дрібних знущань. Однак Влад володів однією перевагою, він був розумний. Однокласникам доводилося час від часу звертатися до нього за допомогою, особливо під час контрольних з математики, та фізики. Юнак допомагав усім, іноді доводилося вирішувати завдання мало не половині класу. І потім ця ж половина в перерві над ним глузувала.
- Влад, ти мені потримай, поки я оділлю, бачиш, я прикурюю. Дружній регіт розносився по кабінках шкільного туалету. Влад мовчки виходив.
- Грег знову лізе зі своїми дурними жартами, ти на нього уваги не звертай, адже він тупий валянок і вся його зграя теж. Вони тільки й знають, що стероїди ковтати і м'язи качати, - поряд з надутим Владом йшов і заспокоював Валерка, єдиний шкільний друг і компаньйон по комп'ютерним іграм. Його теж ніхто не помічав в класі. Хлопці їхнього типу змушені були завжди ходити в тіні класних кумирів.
- А ти звідки знаєш?
- Та мене якось батько затягнув у групу здоров'я клубу «Юність», я там півроку тинявся. Грег теж туди ходить, тільки в іншу групу, у них тренер, змагання, все на повному серйозі. Там крутизна. Він і мені пропонував, тільки я відмовився, кажуть, потім може дітей не бути.