12. Осінній ліс

Осінній ліс. Це якась казка. Це місце де зазвичай збираються феї. Ліс гарний і весною, коли все цвіте та він наповнений голосами різних птахів. І в влітку тут теж красиво. Та хіба зрівняється вся ця краса - з чарівним світом осені, якій панує у лісі? Все таке різноколірове. Деякі дерева наче у вогні від багряного листя. І червоніють серед усього цього ягоди глоду та калини. І шипшина теж демонструє усім свої невеличкі ягоди, які теж підуть на корм для лісних птахів

Поки Миколайович збирав серед дерев гриби, яких до речі було так багато, що сюди можна було на самоскиді по них приїжджати, ми з Вірою блукали по лісу, насолоджуючись його неймовірною красою.

Віра і про камеру забула. Вона трималася біля мене і тільки дивилися на всі очі навколо себе. Пару разів вона ледь не впала, то я її узяв за руку, а вона нічого на це не сказала. Але й руку звільняти не стала.

Ми дерлися серед повалених дерев. Серед кущів. Навколо був тільки жовто-червоний ліс, купа грибів на землі та високо над головою синіло блакитне небо.

- Ми не заблукаємо? - Спитала в мене Віра. -  Миколайович без нас не поїде?.

Але я бачив, що вона згодна блукати цим тихим спорожнілим лісом хоч до самого ранку.

- Я думаю, що нам посигналять, чи там покричать. А заблукати тут неможливо, бо ми не так вже і далеко від траси й сюди досі чутно, як машини по ній їдуть.

- Тут красиво. Ніколи ще не бачили такої дивної краси. Тут все якось по справжньому. Люблю коли по справжньому. Я і фото майже не оброблюю, щоб все було, як у житті. - Зізналася мені Віра. - І знаєш, ти теж справжній. - Сказавши ці слова вона здавила на мить мою долонь і так дивно на мене подивилася.

Я зрозумів, що не треба їй більше ніяких слів. Треба лише тримати один одного за руки, та для неї це вже буде добре. Ми так і повернулися до автівки, тримаючи один одного за руки. І потім всю дорогу теж так і сиділи пліч-о-пліч.

Віка здивована дивилися на нас. Та щось там собі посміхалася. Але особисто мені до її думок та посмішок не було ніякого діла. Мабуть, якби поруч не було Віри, я б обов'язково щось би сказав з цього приводу. Та з Вірою не хотілося не відповідати, ні взагалі звертати на це увагу.

Я вже не розумів, як ще декілька годин тому вважав Віку ідеалом краси, а її родичку - звичайною дівчиною. Пройшло менш ніж доба, а я вже хотів, щоб коли ми повернемось до дому, я і Віра були завжди разом.

Десь вже на трасі дівчата пішли у кафе за булочками та кавою. Ми залишилися разом з Миколайовичем у двох.

- Гарна дівчина. Добра ти ввічлива. І так помітно, що й людина вона хороша. Отаке у нас відрядження вийшло з нареченою. Одружуйся з Вірою, моя тобі порада, як людини, яка вже багато років прожила на цьому світі. А Віка, то не для тебе. Вона красива. Та тобі треба Віра. Гарна наречена з нею вийде. І жінка буде те, що треба.