Глава 11.1958. Натан. Тоні.

  Мені складно розповісти, що я відчувала, коли вийшла з її кімнати. Я мчала геть, не розбираючи дороги. Сльози застилали мені очі. Душа розривалася на частини. Найстрашніше, що вона у всьому була права! Я — хтива погань, яка не змогла впоратися з собою! Я не думала про почуття інших, а егоїстично робила те, що хотілося мені! Я отримала по заслузі! Але від цього не легше!

  Раптом я помітила Натана. Він швидко піднімався сходами. Я кинулася до нього, як до останнього порятунку! Притулилася всім тілом і розревілася. Він обійняв мене, погладив по голові, щоб заспокоїти. Потім сказав:

  — Дурненька, навіщо ти сюди прийшла? Ходімо! Потрібно вийти на повітря!

  Натан допоміг мені спуститися сходами. Ми вже йшли до виходу, коли я почула окрик місіс Коул за спиною:

  — Натане! Облиш її! Не торкайся до цієї паскудниці!

  Натан зупинився та обернувся до матері.

 — Мамо, прошу тебе! — сказав він і міцніше притиснув мене до себе. — Не починай знову! Я тобі вже все сказав!

  — Натане, синку! Подумай, що ти робиш? Ти проміняєш свою сім'ю на цю шльондру? Тобі...

  — Не називай її так! — перебив він матір.

  — А як мені її називати, коли вона крутила з двома рідними братами одночасно і лягла з тобою до шлюбу?! Я більш ніж впевнена, що вона вже вагітна! Ось побачиш!

  — Мамо! Досить! Дай нам просто піти!

 — Вона хай забирається! Її тут ніхто не тримає! Але це твій дім! Будь ласка, залишся! Тоні згодом тобі вибачить! І все буде як раніше.

  — Мамо! Облиш їх! Нехай йдуть!

  Це Тоні. Він стояв на сходах жахливо блідий. Був схожий на мерця. Він дивився на мене в усі очі. Слава богу, він живий і я змогла побачити його. Я мимоволі рвонулася до нього.

  — Тоні!

 Він відсахнувся. Потім відвернувся і пішов.

  — Тоні! Пробач! — крикнула я йому вслід. Він навіть не обернувся.

  Натан взяв мене під руки і повів до виходу. Мене знову стало нудити та закрутилася голова, як перед втратою свідомості, але я змогла вийти на вулицю. Я стала жадібно ловити повітря відкритим ротом, як риба викинута на берег.

   — Усе! Усе! Заспокойся! Я з тобою! Зараз віднесу тебе додому! — він підхопив мене на руки. — Ти відпочинеш! Виспишся! І все буде добре! Я не залишу тебе!

  Натан ніс мене до воріт. Я притулилася до його плеча, все ще схлипуючи. Раптом побачила у вікні знайомий силует. Тоні стояв біля вікна і дивився нам вслід.

  На кілька наступних днів я впала в анабіоз. Я просто лежала, відвернувшись до стіни. Іноді провалювалася в сон без сновидінь. Я чула Натана, маму, тата, сестричку, але майже не реагувала. Я нічого не їла. Іноді Натану вдавалося напоїти мене водою або бульйоном. На третій день він сказав: "Досить!"

  Натан натурально згріб мене в оберемок і відірвав від ліжка. Сам натягнув на мене плаття і потягнув у мій улюблений міський парк.

  Був будній день. Народу майже не було. Він привів мене в затишну досить закриту частину парку. На траві біля шикарного куща невідомої мені рослини стояла плетена корзинка для пікніків й лежав плед. Натан мовчки стояв за мною. Раптом перед мої очі з'явилася його рука з маленькою охайною яскраво-червоною трояндою. Дуже красивою!

  — Це тобі! Ця троянда нагадує мені тебе. Дивовижно красиву, маленьку, здавалося б беззахисну квіточку. Але обережно! Там під листям є досить гострі шипи!

  Я вдихнула повітря на повні груди, намагаючись стримати сльози. Але, звичайно ж, у мене нічого не вийшло. Я обернулася і просто втиснулась в Натана, міцно-міцно притулившись до нього. Він обійняв мене і почав легенько заколисувати, як він це зазвичай робить.

  — Ну, ось! Знову мені ходити в мокрій від твоїх сліз сорочці! — сказав він. Потім додав: — Гаразд! Я не проти! Але давай домовимося! Ти зараз виллєш всі свої сльози на сьогодні і ми зможемо нормально відпочити.

  Він сказав це таким тоном, що мені навіть плакати перехотілося. А може просто сльози закінчилися. Скільки ж можна! Я схлипнула ще пару раз і сказала:

  — Сам зворушив мене своєю трояндочкою, а потім каже: "Не реви!"

  — Але ж ти геть дурненька! Я кажу: "Реви на здоров'я! Але тільки не цілий день!"

  Я відірвалася від нього, повернулась до нього спиною і запитала:

  — А що там у кошику?

 — Що, зголодніла? А там така смакота, пальчики оближеш! Я навіть прихопив пляшку вина! — Він обійняв мене і я просто потонула в його обіймах. — Треба ж відмітити, що ти тепер МОЯ наречена і нам більше не потрібно ганебно ховатися від усіх! І не смій знову пустити сльозу!

  — Не треба так сильно мене тискати! Аж грудям боляче! Ти ж, як величезний ведмідь! Не руки, а лапи!

  — Раніше ти не скаржилася! І знаєш що? Я ще коли плаття на тебе натягував зауважив, що у тебе груди начебто більші стали. Чи мені так просто здалося?

  - Коли здається, хреститися треба! Ну, все! Відпусти мене! Підемо краще подивимося, що там у кошику!

  Ми абсолютно чудово провели час! Натан був сама чарівність і дотепність! Ми насміялися і надурілися від душі! Лише іноді, приходили тривожні важкі думки, наче хмарою закривало сонце, але Натан швидко відганяв їх геть. Було кльово!