Глава 7. 1958. Натан.

  — Бетті! — крикнула я. Вона відірвалася нарешті від його губ і подивилася на мене. Я, важко дихаючи, сказала їй: — Опра шукає тебе. У неї щось сталося з Бредом. Вона в сльозах носиться по пляжу в пошуках тебе.

  Бетті подивилася на Натана. Але він не відриваючись дивився на мене. Потім сказав:

  — Так, Бетті! Думаю, тобі краще піти до своєї подруги.

  Бетті з незадоволеним виглядом взяла свій ліхтар і, відчутно зачепивши мене плечем, пішла.

  Натан залишився стояти на місці. Він уважно дивився на мене. Я все ще не могла віддихатися.

  — Ти що, бігла? — запитав він. — Так турбувалася про бідолашну Опру?

  — Що ви тут робили? — проігнорувала я його питання-глузування.

  — А на що це схоже?

  Ненавиджу його! Я помовчала і запитала:

  — Вона тобі подобається?

  — Ні.

  — Тоді навіщо ти привів її сюди?! Навіщо цілував?! — закричала я.

  — Це не я її привів, а вона мене. І поцілувала вона мене, а не я її. Я навіть не відповідав їй.

  — Як би вона змогла тебе сюди привести, якби ти сам не захотів?! Ти що — собака?!

  — Вона сказала, що загубила тут дорогу золоту сережку, яка дісталася їй від бабусі. Попросила допомогти знайти.

  — Серед ночі? І ти пішов? Ти реально ідіот? Або тримаєш мене за ідіотку? Хто шукає сережки на пляжі серед ночі?

  — Я їй теж сказав, що розумніше прийти вранці. Але вона відповіла, що точно знає, де вона і що вночі може бути приплив і її просто віднесе в море.

  — Гаразд, чому ти дозволив себе поцілувати?! А якби я не прийшла, щоб було?

  Він повільно пішов до мене. Я просто стояла і чекала. Він зупинився переді мною. Простягнув руку і поправив розпатлане волосся.

  — Ти така гарна, коли злишся! Ревнощі тобі дуже личать!

  — Я зовсім тебе не ревную! — відштовхнула я його руку.

  — Так, я пам'ятаю, — посміхнувся він. — Тебе просто дуже турбує честь сім'ї.

  — Придурок! — крикнула я йому в обличчя. — Який же ти дурень! Я іноді тебе дико ненавиджу!

  — А іноді? ... Ну! Скажи це! — закричав він у відповідь. — Зізнайся хоча б сама собі! І скасуй це чортове весілля!

 — Ти що, перепив?

 — Ні, я занадто довго мовчав. Чогось чекав. Сумнівався. Якби ще не цей Гонконг! Мені не відкрутитися ніяк. Хтось же повинен. Ти поїдеш зі мною?

  — Ні, ти таки й справді останні мізки загубив. Зовсім з котушок злетів? Який Гонконг?

 — Навіщо ти сюди прибігла?! Ну?! Скажи мені?!

 — Я вже сказала!

  — Ні, не треба мені заливати про Опру! Прошу, не бреши! Навіщо ти сюди прибігла?!

  Я мовчала. Серце рвалося з грудей. У вухах стояв дзвін. Я важко дихала. І продовжувала мовчати.

  Він схопив мене за плечі.

  — Навіщо ти тут?! Скажи мені! Може за цим?

  Його гарячі губи накрили мої. Він сильними та впевненими рухами пригорнув мене до себе. Я спочатку завмерла від несподіванки, потім стала відбиватися. Я з усіх сил намагалася вирватися. Але він не збирався поступатися мені на цей раз. Тримав мене міцно.

  — Пусти мене, придурок! Не смій! Не торкайся до мене!

  Я відчула гарячі поцілунки на шиї і його долоню на моїх грудях. Я страшенно злякалася!

  Не те щоб я ніколи не думала про секс з ним, не уявляла собі, як це могло б бути. Але зараз мені стало страшно.

  Я ніколи раніше не була з чоловіком.

  Але боялася я іншого.

  Я боялася, що поступлюся йому.

  Тому що я хотіла цього. Дуже хотіла. Його поцілунки обпалювали вогнем мою шкіру, запускаючи під неї маленькі електричні розряди насолоди. Мені подобалася його навмисна грубість і натиск. Так! Я бігла сюди за цим!

  І я здалася. Просто перестала чинити опір і дозволила йому робити з моїм тілом все, що він хотів.

  Він не відразу зрозумів, що сталося. Але коли зрозумів, зупинився. Його обійми відразу ослабли. А потім він і зовсім прибрав руки та зробив крок назад.

  — Так! Ти абсолютно правий! Я бігла сюди за цим. І так! Я ревную! Абсолютно дико ревную тебе! Я не уявляю, як буду жити без тебе. Сподіваюся кохання Тоні вистачить на нас двох.

  Він здивовано дивився на мене. Потім просто відвернувся і відійшов на кілька кроків.

  — Натан! Я б хотіла, щоб мій перший раз був з тобою.

  — А потім ти все одно повернешся до Тоні? — голос звучав глухо і мертво.

  — Я не знаю. Я не знаю, що мені робити. Але я точно знаю, чого хочу зараз.

  Він різко обернувся і підійшов до мене.

  — Ти розумієш, що ти говориш?! Про що мене просиш?! Тоні — мій брат!

  — Але ти любиш його наречену! Адже любиш?!