6.2.

— Ні, — випалює батько безапеляційно, не замислившись ні на секунду. — Ми уклали угоду. Вона без дочок не поїде, а дівчатка і те, що належить їм, мають залишитися в сім’ї. Мені не потрібен зайвий геморой. Я свою частину угоди виконую. А ти... Не одружишся з Надею, то я не допоможу Аліні. Обіцяв — виконуй. Надя — віднині твій головний біль.

Мені доводиться зціпити зуби й кивнути.

— Ходімо в мій кабінет, подивимося, з чого тобі почати. — Батько йде до дверей.

Мені непросто зосередитися на роботі. Непросто вдавати, що я не ненавиджу власного батька. Ще важче — прийняти ці правила гри. Але я роблю все це.

Вже потім, залишившись наодинці з матеріалами кількох майнових спорів, я заспокоююся і повертаю собі рішучість. Телефоную Тарасу, щоб спитати:

— Як там Аліна? З нею й дитиною все гаразд?

— Все добре. Дякую тобі! — Голос мого давнього друга звучить набагато веселіше, ніж кілька днів тому. — Вона трохи пригнічена, але почувається добре. І з нашим малюком все гаразд, штовхається.

— Це чудово. Я радий за вас, — кажу щиро, не кривлю душею. — Як ти вмовив її прийняти допомогу від мого батька?

Ось тепер Тарас зітхає невесело.

— Аліна погодилася тільки заради нашої крихітки, але вона його ненавидить.

— Я знаю. Пробач. Я зроблю все, що зможу, щоб вам допомогти. І ще… Я міг би якось… зустрітися з Аліною? Просто поговорити й попросити пробачення.

— Не думаю, що це добра ідея. Можемо з тобою випити при нагоді, але вона… Прошу, не треба тривожити її.

— Гаразд, як скажеш. Телефонуй, коли знадобиться допомога. Я слідкуватиму за справою, впевнений, батько доб’ється виправдання Аліни.

Ми прощаємося, але я ще довго не можу викинути з голови розмову з Тарасом.

Він — мій університетський друг. Ми з ним познайомилися з Аліною у спільній компанії в один вечір, і сподобалася вона нам обом. Але обрала мене. На біду.

Усе було просто тижнями й місяцями до того дня, коли вона сказала, що не сприймає довгих стосунків, які не ведуть до шлюбу, а я вирішив, що готовий одружитися. Мені було байдуже, що ми занадто молоді. У моїх фантазіях ми одружувалися, жили разом в орендованій квартирі, купували разом вази й подушки, накопичували гроші на подорож, здобували все разом і були підтримкою одне одного.

Однак мої фантазії розбилися об батьків ультиматум:

— Ти не одружишся з дочкою злочинця, якому ще десять років сидіти у в’язниці.

З того, що він сказав мені в тій розмові, я зрозумів — життя нам тут не буде. Або я зроблю так, як каже батько, або сильно пошкодую.

У пориві страху і відчаю я вирішив запропонувати Аліні переїхати якомога далі. От тільки вона не могла покинути стареньку хвору бабусю, єдину її рідну людину, крім батька. І тоді я наважився на відчайдушний крок — поїхав сам. Не покинув її, ні. Я збирався влаштуватися в новому місті, знайти роботу і житло, а вже коли все це матиму, вмовити Аліну брати бабусю й переїжджати до мене.

Я ледь встиг вийти з нічного поїзда на пероні за пів тисячі кілометрів від дому, як Аліна зателефонувала вся в сльозах. Ніч, яку я провів у поїзді, стала для неї ніччю пекла.

Батько послав своїх амбалів шукати мене, щойно побачив, що з дому зникли мої документи й деякі речі. Крім Аліни, вдома була бабуся, слабке серце якої не витримало. Батькові громили ввірвалися в чужий дім, щоб знайти мене, і налякали обох беззахисних жінок погрозами й гармидером в домі.

Серце бабусі зупинилося дорогою в лікарню. А Аліна… Тільки після кровотечі тієї ж ночі вона дізналася, що була вагітна. Була. В минулому часі.

Вона проклинала мене і проклинає досі.

— Я жодній дівчині у світі не побажаю зв’язатися з Вишневським! — такою була остання фраза, яку я від неї почув.

Добре, що Тарас став тоді її опорою. Добре, що він зміг подарувати їй щастя і спокійне сімейне життя.

А я тепер змушений стати вироком для іншої. І це найменше, що я можу зробити задля Аліни.

Я знову дивлюся на документ з печаткою «Юридичної компанії Вишневських» і шепочу:

— Я тобі цього не подарую, тату.

Довгі роки я хотів просто викреслити свою сім’ю з життя. Але тепер повернувся й бачу, що ця сім’я, як ненаситний дракон, з’їдає всіх, хто стоїть на її шляху. Отже, я теж стану драконом і з’їм її зсередини.