Глава 11

Глава 11

Грег Маєр

Патрулювання міста завжди було захопливим завданням. Вулиці Кальдору були сповнені життя: торговці розставляли товари, покупці уважно придивлялися до речей, а прохожі поспішали у своїх справах. Приморський ринок особливо зачаровував різноманіттям: тут можна було побачити товари з найвіддаленіших куточків світу та відчути запахи спецій, риби та прянощів.

Та Грег знав: все це — лише фон. Його увага мала бути прикута до патрулювання. Кожен звук, кожен рух міг свідчити про щось важливе. Він уважно стежив за людьми, обережно перевіряв, чи все спокійно, але серце трохи тужило за тим, щоб просто споглядати життя міста, а не весь час бути напоготові.

Від останнього пришвартованого корабля до вулиць розбігалися пасажири, роздивляючись ринок і шукаючи, де б зупинитися на зимівлю. Грег помітив серед них знайому постать — Рагнальда, який, оглядаючись, пробирався між столиками, уважно прислухаючись до шуму навколо. Грег зробив кілька кроків уперед, збираючись наздогнати принца, але раптом почув різкий голос позаду:

— Ти куди зібрався?

Грег миттєво зупинився, серце калатало.

— Нікуди, — тихо промовив він, обертаючись на місці.

— Твій патруль пішов в іншу сторону. Ти зібрався прогулятися? — різко додав командир.

— Ні, не збирався, — відповів Грег, намагаючись приховати тремтіння у голосі.

— Ти ще й сперечаєшся? — суворо спитав командир.

— Ні… — тихо пробурмотів Грег.

— Робота в конюшнях навчить тебе не сперечатися з командиром.

— Але ж… — почав було Грег, але командир уже нахмурився.

— Стайні чекають.

Грег глибоко зітхнув, опустивши голову. Він знав, що сперечатися зараз марно. Не бажаючи більше ризикувати, просто кивнув і рушив у напрямку стайні, відчуваючи легкий присмак розчарування: хотілося наздогнати Рагнальда, дізнатися, що він робить у місті, але накази — понад усе.

Грег повільно переступив поріг стайні, відчуваючи запах соломи та конячого поту, який змішувався з ароматом олії для копит.

— Ну що, почнемо з найгіршого, — буркнув він собі під ніс і взявся за лопату.

Чистка стійл було важкою справою, але якась частина Грега раділа простим, конкретним діям. Кожен рух — зачерпнути, віднести, викинути — ніби витягував напругу з грудей. Він відчував, як м’язи поступово прокидаються, а думки стають яснішими.

Поки Грег працював, він уважно спостерігав за конями, гладив їхні шиї. Деякі тварини, наче відчуваючи турботу, тихо хропіли, інші нервово шурхотіли хвостами. Йому було приємно відчувати їхню довіру, хоча й важко визнати, що фізична робота виснажує не менше, ніж розумова.

Закінчивши чистку стійл, Грег підійшов до великих дерев’яних бочок для купання, але його погляд упав на порожнечу: вода не була набрана.

— Ну добре… доведеться мені, — зітхнув він, беручи відро і починаючи носити воду з криниці. Командир навмисне не дозволив вартовим набрати води для купання, знаючи що Грег обов'язково захоче помитися.

Закінчивши з бочками, він нарешті відчув, що хоче зробити щось для себе. Солома і запахи конюшні не дозволяли повністю відчути спокій. Він рушив до річки, яка протікала неподалік замку.

Вода була холодною, прозорою, і вже з першого дотику освіжала, проникаючи у шкіру й огортаючи тіло легким холодом, що шокує.

— Нарешті хоч трохи свободи… — прошепотів він, закривши очі, вдихаючи аромат мокрої землі й свіжого повітря. Думки повільно розсіювалися, залишаючи лише тихий шум води, легкий вітер, що грав із волоссям, і відчуття, що світ хоч на мить став простішим.

Виринувши з річки, Грег скинув останні краплі води з волосся, відчуваючи, як холод проникає у кістки, але додає ясності думкам. Він рушив до берега, відчуваючи каміння під босими ногами, і на мить замислився, наскільки приємно бути вільним, навіть якщо на короткий час.

Тоді його погляд зупинився на постаті, яка несподівано з’явилася серед дерев і кущів.

— Ільва? — промовив він, голос трохи хрипкий від холоду й сміху, який сам собі не зміг стримати.

Дівчина, що прогулювалася берегом, раптово застигла. Її очі широко розкрилися, щоки зарум’янилися, а тіло напружилося, вона готова була втекти. Грег відчув легку хвилю розчулення і веселості одночасно: її реакція була щирою, не театральною.

Він не стримався і тихо розсміявся, відчуваючи тепло всередині, яке контрастувало з холодом води:

— Е-е-е, Ільва, ти йдеш не в ту сторону, — сказав він, намагаючись зберегти спокій у голосі, хоча усмішка ніяк не зникала. — Якщо почекаєш, поки я одягнуся, можу провести тебе додому.

Ільва на мить зупинилася не дивлячись на Грега, щоки ще рум’янилися, а очі блищали від ніяковості. Вона кивнула, намагаючись приховати збентеження.

Грег кивнув у відповідь і швидко рушив до своїх речей, серце трохи калатало, а думки плуталися: «Навряд чи тут хтось ще опиниться в такому положенні… Але як же приємно бачити її реакцію».