Глава 10

Глава 10

Морозник 20 день, Рагнальд Вальдхейм

Весь місяць відтоді, як воїни вирушили на північ, Рагнальд жив за суворим розкладом. Його день був розписаний до найменших деталей: зустрічі, наради, перевірки складів із провізією, вирушення возів до земель Егілсвіку, читання доповідей від груп, що вже рушили в дорогу. Кожен день зливався з попереднім, наче одна довга, безперервна низка обов’язків.

Перехід через гори тривав довго, і кожна нова звістка, яку привозив посильний з поселень, де проходили воїни, давала Рагнальду маленьку, але живу надію на вдалий шлях. Та від такого життя принц втомився. Всі двісті воїнів поступово залишили замок і вирушили на північ, і робота по збору провізії завершилася. Але король вирішив не відпускати сина: йому додали нові завдання.

Вже тиждень Рагнальд розбирав відомості про північні острови — їхні традиції, закони та вірування. Бібліотека стала його тимчасовим притулком: тут він серед кип книг і паперів шукав знання, які могли стати у пригоді в майбутньому.

— Ти добре справляєшся, — увійшов Бальтазар, обережно переступаючи поріг, щоб не порушити тиші. — Ти вже порівняв їхні закони з нашими?

— Так, — відповів Рагнальд. — Формування відрізняються, але багато положень збігаються із нашими. А ще у них цікаве вірування: вони шанують усіх богів, але обирають лише одного для служби, — він простягнув батькові листи з порівняльними законами, відчуваючи, як у грудях з’являється невелике полегшення від того, що хтось нарешті бачить його роботу.

— Дуже добре, — Бальтазар почав перечитувати документи, уважно вдивляючись у рядки.

— Батьку, — Рагнальд розвів руками, показуючи на гори книг і паперів, — навіщо тобі все це?

— Поки не можу сказати, — відповів король, не відводячи погляду від документів, — але в майбутньому ти мені подякуєш.

— Чому ти не можеш говорити зі мною відкрито? — у голосі Рагнальда відчувалася неприхована напруга.

— Є те, що король не може обговорювати ні з ким.

— Я твій син і наступний король, — промовив Рагнальд, намагаючись звучати рішуче, — хто як не я повинен знати все?

Бальтазар підвів погляд, і його очі на мить стали суворими:
— Ти ще лише наслідний принц, а не король. Тому я не можу обговорювати державні справи. Продовжуй роботу.

З цими словами він залишив бібліотеку, а Рагнальд лишився сам серед високих полиць, перегортаючи книги. Серце його тяжко стискалося: бажання знати, розуміти, контролювати — усе це змішувалося з розчаруванням від батькової відмови. Він довго сидів, дивлячись на переплетені сторінки, намагаючись знайти хоч якусь відповідь у паперах, які відчувалися холодними й безжальними.

Нарешті він відклав книги та відступив від столу, спостерігаючи, як вечірнє світло тихо падає на старий дубовий паркет. Роздратування і невдоволення змішалися з тривогою: «Навіщо все це мені потрібно? І чому батько приховує істину?» — думав принц, відчуваючи, що відповідь ще не готова відкритися, але вона неодмінно чекатиме його десь попереду.

Відчуваючи, що більше не може залишатися серед книг, Рагнальд натиснув на одну зі дощок у стіні, і таємний прохід відкрився. Про нього майже ніхто не знав. Колись у дитинстві він випадково натрапив на нього: під час гри оступився, і падаючи натиснув на хитку дошку, яка виявилася замаскованим важелем. Тоді відкрився прохід, прихований десятиліттями.

Двері голосно скрипнули, і принц на мить застиг, прислухаючись, чи ніхто не йде. Тиша в коридорі свідчила, що його ніхто не помітив.

— Потрібно змастити механізм, — пробурмотів Рагнальд, зачиняючи прохід за собою. Швидко розпаливши смолоскип, він рушив до виходу.

Перш ніж ступити на вулицю, він уважно прислухався і виглянув назовні. Кущ троянди приховував вихід, але вітер обтрушував листя, тож потрібно було бути обережним. Нікого не побачивши та не почувши, Рагнальд обережно вибрався з проходу і щільно зачинив двері. З зовнішнього боку вони не мали жодних ознак і не мали ручки — через цей прохід можна було тільки вийти.

Через яблуневий сад Рагнальд вийшов на вулицю, що вела до портового кварталу. Йому потрібно було з кимось поговорити — з кимось, хто завжди розумів і кого можна було знайти в одному місці.

Стара будівля гільдії моряків виглядала закинутою, хоча біля входу все було прибрано. Усередині принц побачив обережно розставлені скрині та стоси паперів, складені в незрозумілому, але впорядкованому порядку.

Блукаючи коридорами, Рагнальд заглядав у кімнати, де також панував порядок. Все було дбайливо складене, наче кожен предмет тут мав своє місце і своє значення.

Почувши шум зверху, принц швидкими кроками піднявся сходами та опинився на другому поверсі. Величезні двері були розкриті й виглядали як портал в інший світ. Усередині панувала темрява, але щось таки рухалося там.

Лайка та шум долинали з середини, і раптом світло освітило кімнату, відкривши Сігурда, який переможно усміхався, оглядаючи приміщення.

— О, привіт! А ти що тут робиш? — прокричав Сігурд, помітивши друга.

— Вирішив провідати тебе. Це що за кімната? — запитав Рагнальд, ступаючи ближче.

— Остання, куди у мене не було доступу. Батько дав мені ключ сім днів тому, і ось тільки я відкрив її, — відповів Сігурд, гордо поглядаючи на старий замок.

— Довго ж ти тягнув. Зазвичай ти робиш усе одразу.

— Замок не працював, — зітхнув Рагнальд. — Довелося чекати, поки компоненти подіють.

— Ну, ти вже знайшов те, що шукав? — поцікавився Сігурд.

— Поки ні, — відповів Рагнальд, оглядаючи стоси паперів. — Але сподіваюся, що серед всього цього я щось віднайду. А ти чого не в замку? Грег казав, король дав тобі нове завдання?

— Так, завдання. Мені набридло щось шукати, не знаючи для чого. Батько не каже, навіщо я перечитую все про північні острови. Каже, що ще рано. Але я більше так не можу. Я хочу знати, — промовив Рагнальд, спираючись спиною об стіну й знижуючи плечі.