Глава 4

Глава 4

Горм Кнютлінг

Рагнальд різко розвернувся й швидким кроком рушив геть. Тір метнувся за ним, намагаючись не відставати.
— Чому він так злиться? — пробурмотів він, озираючись на Грега. — Сидів би собі в безпеці… Ну, подумаєш, сказали готувати від’їзд.

— Та він же майбутній король, — знизав плечима Грег. — Йому хочеться, щоб усі бачили в ньому сміливця.

— Знаєш, інколи ти мені навіть подобаєшся, — несподівано кинув Горм, скоса зиркнувши на нього.

Грег здивовано глянув:
— З яких це пір ти розкидаєшся люб’язностями?

— Ні з яких, — буркнув Горм і, не попрощавшись, рушив у протилежний бік.

Він поспішав до батька — йому конче потрібні були подробиці. Лейф Кнютлінг помітив сина й непомітно вказав йому на нішу біля вікна. Горм відразу зрозумів знак і зупинився там, чекаючи. Щойно радник закінчив розмову з одним із помічників, він підійшов ближче.

— Слідкуй за принцом, — тихо мовив Лейф. — Він не повинен податися з воїнами.

— Батьку, що відбувається?

— Дикуни вирішили осісти на землях Фалгару. Вперше вони прийшли перед зимою… Це означає, що тепер вони хочуть закріпитися тут назавжди. Король відправляє дружину на допомогу, й Рагнальд неодмінно захоче бути серед них. Твоя задача — відмовити його від цієї дурнуватої ідеї.

— І як ти уявляєш це? — насупився Горм. — Він упертий, не менше за свого батька.

— Вигадай щось, — сухо відказав Лейф.

— Раднику Кнютлінг, вас кличе король, — долинув голос вартового з коридору.

Лейф ще раз глянув на сина й попередив:
— Не підведи мене.

Він пішов, а Горм залишився стояти в розпачі. Як зупинити впертого принца? Спробуєш наказати — тільки роздратуєш. Переконати? Даремно.

І раптом думка блискавкою майнула в голові:
— Сігурд… Так, він послухає Сігурда!

З дитинства тільки Сігурд умів охолоджувати запал Рагнальда й тримати його гонор у вузді.

Біля порту, в старій будівлі гільдії моряків, стояв густий запах пилюки, що забивався в ніздрі й змушував Горма раз по раз чхати. Дах скрипів від вітру, підлога під ним просідала, а в кімнатах громадилися стоси скринь, мотузок і всякого непотребу, назбираного за роки. Обійшовши весь перший поверх з пильністю мисливця, Горм так і не знайшов Сігурда.

— Та щоб тобі... — вилаявся він, роздратовано відкинувши рукою кришку якоїсь скрині. Денна прогулянка верхи вже втекла з його планів — тепер доводилося ганятися за другом.

— Чого ти репетуєш? — долинув голос із темряви.

Горм рвучко озирнувся. Сігурд, усміхнений, висунувся з кімнати, де кілька хвилин тому, здавалося, нікого не було.

— Тебе там не було, — сердито буркнув Горм.

— Я був тут, просто не чув тебе поки ти не почав кричати, — розтягнув Сігурд, лукаво підморгнувши. — То чого шукаєш мене, наче щур кота?

— Рагнальд збирається втекти з воїнами на північ, — різко випалив Горм, ступивши ближче. Його голос знизився майже до шепоту. — Допоможи його відмовити.

Сігурд спершу насупив брови, потім обережно всівся на край скрині.
— На північ? Ще й у таку пору? Чого йому тікати?

— Ти що, не чув останніх новин? — Горм аж руками розвів.

— Я весь ранок просидів тут, — спокійно відказав Сігурд.

— Дикуни захопили кілька сіл біля Егілсвіка, — голос Горма затремтів від тривоги. — Король відправляє з Кальдора воїнів на допомогу. І Рагнальд хоче вирушити разом із ними.

Сігурд на мить замовк, задумливо постукав пальцями по коліну.
— Може, він просто хоче роздратувати батька. Ти ж знаєш, він це любить.

— Ти інколи занадто легковажний, — пробурмотів Горм, стискаючи кулаки. — Я серйозно. Допоможеш його зупинити?

— Добре, добре, — усміхнувся Сігурд і знизав плечима. — Не переймайся так сильно. Я підтримаю тебе.

Горм видихнув, відчуваючи полегшення.
— Тоді придумай, як краще це зробити. Він тебе завжди слухав більше, ніж мене.