Пролог

Пролог

116 зим після розколу 23 березоля, таверна «Ситий кіт», Кальдор

— Ти щось хотів сказати? — звернувся принц Рагнальд до Сігурда, відкидаючись на спинку крісла і ледве стримуючи посмішку.

— А, точно! — Сігурд зробив великий ковток елю, повільно відчуваючи, як теплий напій розливається по грудях, і лише потім відставив келих. — Кілька місяців тому батько знайшов ключ від зачиненої кімнати в гільдії моряків. Там я натрапив на безліч карт старого світу. Вони оброблені якимось особливим розчином — не вицвіли, як звичайні.

Він нахилив голову, на мить задумавшись, наче перед його очима відкривалися давні порти й буревії:
— Потрібно пошукати рецепт тієї обробки… Можливо, ще хтось колись використовував щось подібне…

— Сігурде, досить! — перебив його Рагнар. — Кажи вже по суті.

— Я знайшов карту, що веде до Дракнесу, — нарешті промовив Сігурд, і його очі загорілися азартом.

— Острів драконів? — скептично підняв брови Горм, стукаючи пальцями по столу. — Це ж казки. Я бачив згадки про Дракнес у храмових книгах, але жоден писар туди не ходив. Легенди — і тільки.

— Ця карта справжня, — не поступався Сігурд. — На ній є знак дракона і підпис: «Дракен Сайрон». І я знайшов записи про кораблі з Дракнесу, якими командував Сайрон. Підписи на документах і на карті — однакові. А найцікавіше — між останніми згадками минуло понад сто років.

— Як це можливо?

— Писар підтвердив: записи зроблені однією рукою. І підпис на карті теж. Я зіставив зірки на карті із сучасним небосхилом. Шлях існує, хоча після Розколу зорі трохи змістилися, — додав Сігурд.

— Але чому ж про Дракнес немає жодної згадки на сучасних картах? — спитав Рагнальд, нахмуривши лоб.

— Можливо, туди плавали лише кораблі Дракенів. А за старими записами — в тій місцині постійні шторми й мілини, що поглинають судна. Проте я маю намір переконатися сам. І батько дозволив мені вийти в море, — промовив Сігурд, і його голос тремтів від хвилювання.

— Без мене, — буркнув Горм, підводячись. Його рухи були швидкими й точними, кожен жест виглядав обдуманим. — Не вірю в ці балачки про драконів і чарівні острови.

Він рвучко розвернувся і пішов.

— Який же він гидкий, — пробурмотів Рагнар, стискаючи кулак у долоні та поглядаючи йому вслід.

— Завжди таким був…

Грег нахмурився, але його очі блиснули цікавістю.
— Коли вирушаєш? — спитав він, ледве стримуючи захоплення.

— Після посівної. Я вже місяць складаю списки. Підготовка — це половина справи, — сказав Сігурд.

— А знаєш що? — раптом сказав Рагнальд, що досі мовчки сидів, його очі блиснули непокірним вогнем. — Я попливу з тобою.

— Король цього не дозволить, — тихо зауважив Грег. Його голос був спокійним, але твердим, як холодна сталь. Він добре знав королівську родину і розумів: вихід за межі дозволеного — гра зі смертю.

— А я й не питатиму. Якщо не пустить — втечу, — відповів Рагнальд, кутик рота сіпнувся в усмішці, в якій ховалося щось від його батька. — Тільки нікому ані слова.

Грег на мить похитав головою, відчуваючи, як серце калатає в грудях. Ідея здавалася шаленством, але саме тому вона була такою привабливою.