Глава 15

Глава 15

Морозник 21-23 день, Рагнальд Вальдхейм, Кальдор

Ранок принца почався з гостя. І не просто будь-кого, а того, хто рідко навідувався до його кімнати. Ще лежачи в ліжку, Рагнальд почув стукіт у двері й ліниво кинув.

— Заходь.

Перевернувшись на інший бік, він навіть не подумав подивитися хто прийшов.

— Ти чому ще в ліжку? — голос Горма звучав рівно, але з ноткою докору. Він увійшов без зайвих церемоній, пройшов кімнатою й різко розчинив штори. Сіре небо, затягнуте хмарами, не пустило жодного променя, лише тьмяне холодне світло огорнуло кімнату.

— Без мене впораються, — пробурмотів Рагнальд, закопуючись у подушки.

— Рагнальде, ти наступний король, — нагадав друг. — Рада вже збирається. Можливо, сьогодні вирішуватимуть щось важливе.

Принц нарешті підняв голову й примружено глянув на нього.

— То чого ж ти прийшов?

Горм схрестив руки.

— Батько розповів, що сьогодні прибудуть гості з Північних островів. І я хочу, щоб ти провів мене до зали.

— То хай він і проведе тебе. — Рагнальд позіхнув і знову ліг. — Я сьогодні не налаштований слухати балачки старих радників. У мене свої справи.

— Ти ніколи не задумувався, чому північні так раптом забажали зблизитися? — спокійно, але з викликом кинув Горм.

— Мені байдуже, — відмахнувся принц. — Дай поспати. Я до світанку сидів у гільдії з Сігурдом.

— І що? Він знайшов щось?

— Нічого. І більше я туди ногою не ступлю, — Рагнальд перевернувся на другий бік і накрився з головою.

— Ти ж розумієш, що я все одно нікуди не піду, — з усмішкою відповів Горм. Він голосно відсунув стілець, сів навпроти й, схилившись уперед, почав відверто розглядати принца.

— Не пали мене очима, — пробурмотів Рагнальд з-під ковдри. — Важко спати, коли знаєш, що хтось витріщається на тебе.

— Проведи мене в залу ради, — спокійно мовив Горм.

Принц різко зітхнув і, нарешті, піднявся.

— Гаразд. Але довго там не затримаюся.

— Добре. Я чекатиму внизу. — Горм підвівся і вийшов.

Рагнальд ще кілька хвилин лежав, намагаючись знову зловити сон, та марно. Дратуючись, він підвівся, швидко вдягнувся й спустився на перший поверх. Там Горм уже щось обговорював із вартовим.

— Ходімо, — буркнув принц і, не зупиняючись, рушив коридором у бік зали.

Нарада вже вирувала. У повітрі стояла напруга, від якої стискалося горло. Вздовж стін — ряди варти, настільки щільні, що й кроку не ступиш непоміченим. Серед радників і гостей Рагнальд відразу впізнав кілька знайомих облич із королівської гвардії — цього разу вони були в простому одязі, та від цього ставали ще небезпечнішими.

Останні дні Рагнальд майже не цікавився справами королівства. Його непокоїло дивне прохання батька. Зібрати й записати все, що відомо про Північні острови. Навіщо — він так і не пояснив.

— Атмосфера тут якась напружена, — тихо прошепотів Рагнальд, нахилившись до Горма, щоб ніхто з довколишніх не почув.

— Сьогодні прибувають посли з Північних островів, — відповів той так само стримано. — Я чув багато чуток, але ніхто не знає напевне, чому вони вирішили прийти саме зараз.

— Ти не знаєш? — здивовано підняв брови принц.

— Ні, — Горм розвів руками. — Не дивись так. Я не можу знати всього.

Рагнальд скривив усмішку й кивнув.

— Гаразд. Ходімо.

Він вправно лавірував між натовпом, прямуючи до місця короля, яке поки залишалося порожнім. У залі стояв гул шепотів — кожен намагався вгадати причину раптового візиту північних.

Рагнальд ще раз окинув поглядом приміщення. Його увагу відразу привернула група чужинців біля входу. Вони стояли осторонь, мовчазні й непорушні, наче кам’яні статуї. На них були міцні шкіряні обладунки, а на головах — тюрбани з яскравої тканини, розшиті золотими нитками й прикрашені камінням.

Вони не перемовлялися між собою, лише мовчки дивилися на залу. Один із чужинців зустрівся поглядом із Рагнальдом — і принц відчув, як по спині пробіг холод. У тих очах палахкотіла така люта ненависть, що її можна було майже відчути фізично, мов удар.

У цей момент важкі двері зали розчинилися, й усередину увійшов король. Звуки стихли, мов обрізані ножем. Усі присутні вклонилися, схиляючи голови в знак поваги.

Рагнальд, перш ніж опустити погляд, ще раз зиркнув на чужинців. Вони зробили те саме лише в останню мить — їхній поклін видавався вимушеним, майже образливим у своїй затримці.

Король урочисто пройшов крізь залу й опустився на своє крісло. Його рухи були повільними, але впевненими — він знав, що зараз усі погляди звернені тільки на нього.

Першим до столу підійшов радник Кнютлінг. Він нахилився до короля і заговорив тихо, майже пошепки, проте Рагнальд, стоячи за спинкою батькового крісла, чув кожне слово.

— Мій королю, гості з Північних островів просять про приватну зустріч.

Король навіть не кліпнув.

— Я зустрінуся з ними пізніше. А зараз почнімо.

Рада потягнулася довгими звітами та нескінченними прохачами. Король уважно вислуховував: десь відразу виносив рішення, десь відсилав до радників. Його голос був рівний, але втомлений.

Рагнальд не дуже вслухався у дрібні суперечки — його увагу приковували чужинці, що стояли в кутку. Вони не рухалися, наче вирізьблені з темного каменю. Їхні очі були важкими, і навіть мовчання здавалося загрозливим. Коли Кнютлінг підійшов до них і щось промовив, один із чужинців лише коротко кивнув, після чого знову застиг у непорушності.

Час тягнувся, мов холодна смола. Принц уже збирався непомітно вислизнути, коли до короля наблизився інший радник — Сандстрем. Його обличчя було напружене, і він не став чекати довго.

— Мій королю, — голос його звучав глухо, — прибули новини з півночі. Дикуни рушили до Правої Гілки. Ярл Арнвальд готується до оборони. А біля Нижньої Гілки наші воїни зазнали поразки… половину загону втрачено.