Глава 21

Глава 21

Горм Кнютлінг, Кальдор

Блукання замком, аби не проґавити принца, було, м’яко кажучи, нудним заняттям. Горм відверто позіхав, думаючи, що цей час можна було б витратити з користю — наприклад, підслухати розмови радників чи писарів. У них завжди щось цікаве прослизає між рядками ввічливих фраз. Але наказ батька був чітким — стежити за принцом, і краще не випробовувати терпіння старого.

Тож Горм тягнувся коридорами, розглядаючи все, що траплялося на очі, й намагався не заснути на ходу. Погляд зупинився на дивному опудалі яскравого птаха — з тих, що прикрашають мисливські зали, коли вже давно нема справжніх трофеїв. Він провів рукою по пір’ю, думаючи, що навіть опудала в цьому замку виглядають пихато.

Стояти біля опудала було нудно, тому він перемістився ближче до вітальні королеви. Там якраз прибирали служниці. Переставивши стілець так, щоб мати огляд і на коридор, і на саму залу, Горм підпер підборіддя долонею та почав спостерігати.

Молодша з дівчат, не помічаючи його, заткнула спідницю за пояс, щоб не заважала, стояла на драбині й ставила книги назад на полиці. Горм ледь усміхнувся кутиком рота.
Королева знається на тому, як підбирати служниць, — промайнуло в думках. — Навіть пил витирають із гідністю.
Погляд ковзнув нижче, і він, не без гріха, відзначив, що навіть прості панчохи можуть виглядати спокусливо. Цікаво, яка вона на дотик? — подумав, і від цієї думки стало якось тісно в штанях. Коли розум домалював сцени перевірки шовковистості шкіри.

Він трохи поворухнувся, намагаючись виглядати байдужим, і саме в цей момент майже прогавив, як принц промайнув повз коридором.

— Ох ти ж, — прошипів Горм, різко підводячись.

Він кинувся навздогін і наздогнав Рагнальда вже на сходах першого поверху.
— Зачекай, куди ти так поспішаєш? — крикнув він, ледве дихаючи.

Принц різко зупинився, обернувся, обличчя його світилося схвильованістю.
— Горм! Добре, що ти тут. Знайди Ільву і передай їй, що Рагнар повернувся!

Горм застиг, не одразу вірячи почутому.
— Як?.. — вирвалось у нього.

— Потім усе! Я — до Сігурда. А ти — шукай Ільву. І швидко!

Принц рвонув далі, а Горм ще мить стояв, намагаючись осмислити почуте. Рагнар повернувся? Але ж усі казали… Він стис кулаки. Оце буде цікаво у замку. Треба бути уважніше, навіть тіні сьогодні говоритимуть.

Витягнувшись на повний зріст, він розвернувся й спокійно, але з тією особливою холодною увагою, що з’являлася в нього в моменти небезпеки, рушив на другий поверх.

Сумуючи в коридорі, Горм бачив як — Ільва виходила з кабінету королеви, тримаючи оберемок паперів. Поспішала, ледь не перечепившись об край килима. Завжди така заклопотана, — подумалося йому тоді, — ніби світ завалиться, якщо хоч одну справу зробити не вчасно.

Він рушив до тих самих дверей. Постукав тихо — рівно настільки, щоб почули, але не сприйняли як порушення спокою.

— Увійди, — пролунав зсередини спокійний, але владний голос.

Королева сиділа за письмовим столом, схилившись над паперами. Пахло теплим воском, медом і м’ятою — її улюбленим настоєм. Вона підвела погляд, коли Горм увійшов, і злегка звела брови — не від здивування, радше від цікавості.

— Теплого вечора вам, моя королево, — він уклонився рівно настільки, наскільки вимагав етикет. Без надмірності, але з повагою. — Чи не підкажете, де я можу знайти Ільву?

— Теплого вечора, Горме, — голос королеви звучав спокійно, але уважно. — Невже щось трапилося?

Пильна, як завжди, — відзначив Горм подумки. Він ледь усміхнувся, перш ніж відповісти.

— Так, моя королево. Гарні новини. Рагнар Сандстрем повернувся живим. Попередні звістки були помилковими.

Королева застигла на мить, а потім її плечі помітно розслабилися. Посмішка — щира, рідкісна — розквітла на обличчі.
О, як цікаво, — подумав Горм. — Стриманість тріснула, і ось вона — справжня радість.

— Це справді гарні новини, — сказала вона вже лагідніше. — Ільва понесла папери до Ради, але скоро повернеться.

Горм низько вклонився.
— Моя королево, якщо дозволите, я сам сповіщу Ільву.

Він уже майже розвернувся, коли почув її голос.
— Можеш іти до будинку Сандстремів. Я передам Ільві новину й відпущу її сьогодні раніше.

— Дякую, моя королево, — він знову вклонився.

Вийшовши з кабінету, Горм зробив глибокий вдих. У повітрі ще стояв запах меду й м’яти — теплий, затишний і, як не дивно, трохи небезпечний.
Так пахне влада, що вміє бути лагідною, — промайнуло в думках.

Широкими кроками Горм рушив до виходу, дорогою прихопивши свій кожух, який сиротливо лежав на кріслі в коридорі.

Він не став ніде зупинятися. Південна частина Кальдору зустріла його звичним гамором — дзвін металу з кузень, крики дітей і запах печених каштанів з торгової площі. Горм ішов швидко, але очі все одно відмічали кожну дрібницю: нову вивіску на лавці, солдата, що стояв біля воріт, навіть клапоть плаща, що мигнув у тіні провулку. Все говорить, якщо дивитися уважно, — любив повторювати він сам собі.

Коли він повернув на знайому вулицю, де стояв будинок Сандстремів, побачив, як у двері кухні поспіхом увірвалися двоє.

Прискоривши крок, Горм відчинив двері й одразу потрапив у тепле коло запахів — хліб, смажене м’ясо, трави.
— Стояти! — різко кинула Рейнара, виставивши руку.

Горм слухняно зупинився, злегка вклонившись.
— Сонячного вечора, пані. Мені сповістили, що Рагнар повернувся, — промовив рівно, але очі вже встигли оглянути кімнату.

На обличчі Рейніри ще блищали сліди недавніх сліз — не тих, від розпачу, а від полегшення. Біля печі стояв радник Сандстрем — обличчя, яке ще вчора було темним, наче буря, сьогодні світліло, як після грози. От що робить щастя. Люди миттєво воскресають разом із надією, — відмітив Горм подумки.