3

Настав новий день, з самого ранку Ентоні домовився про зустріч з братом, хоч той й не мав вільного часу, та готовий був зустрітися з Тоні. Нічого незвичного не відбувалося, на розкопках нічого цікавого не відбувалося, електрики як зазвичай були пихаті та бісили, однак цього дня, що Ентоні, що Джим не звертали на них увагу. Вони з нетерпінням  чекали зустрічі з Майклом.

Історики, хоч і намагалися не подавати виду, проте не могли знайти собі місце. Вони відчували бурхливі емоції всередині себе, через що всі їхні думки були лише про те чи правильно вони все роблять і як це вплине на інших людей. Неймовірна кількість сумнівів була в їхнії головах, дивлячись одне одному в очі їм навіть не потрібно було казати слова, вони одразу розуміли про що думає кожен з них. Через це було вирішено раніше піти з роботи та швидше переговорити з Майклом.

Приїхавши набагато раніше назначеного часу, товариші просто сиділи в машині, в повній тиші, кожен з них дивився на будівлю уряду та вже уявляв, як піднімається ліфтом і виходить з цього величезного бункеру. Мовчання ніби давало їм можливість підготувати себе, презентувати свої знахідки, неначе, це був виступ від котрого залежить не тільки їхня доля, а доля всього населення Підземного Форкса. Вони хотіли впевнити Майкла, що це не маячня і треба вирішення сторічної проблеми.

Ентоні подивлвся кожну хвилину на свій наручний годинник, ще було вдосталь часу до зустрічі, однак ніхто з машини так і не рушив.

Після декількох годин очікування, з будівлі вийшов Майкл, його зустрів Ентоні. Та нічого не пояснюючи повів до машини Джима, це була перша зустріч Майкла і Джима, і вона була не найприємніша. Як колись і Ентоні, так само і Майкл не розумів що відбувається, однак вирішив повністю довіритися своєму молодшому братові.

Зайшовши до будинку, Силач закрив двері та закрив вікна, щоб навіть шутчне світло не проходило до кімнати. Три чоловіка знаходилися в повній темряві.

-Міньє, це вже не смішно, ти мене лякаєш! -стурбовано сказав Майкл.

-Міньє? -зацікавлено,несучи проектор, спитав Джим.

-Ах, це дуже довга історія котру тобі не обов’язково знати. -зітхаючи відповів Ентоні. -Брате, зараз ти побачиш те що повністю зміне твій світ!

-Добре, показуйте що б там не було! -роздратовано мовив Майкл.

Передивляючись архівні документи, поки на фоні знову і знову програвався відеозапис, Майкл був впевнений що документи автентичні. Його обличчя не видавало жодної емоції, однак зелені, немов ізумруд очі були налякані і стурбовані. Йому було важко щось сказати перші хвилини, він лише відкривав рота і тихенько видав нерозбірливі звуки.

-Д.. де ви взяли цей архів? -з тремтячим голосом питав Майкл.

Джим взявся розповідати все що трапилося з ним, все що він бачив і чув. Ентоні також підсилив слова свого товариша, додавши інформацію про силует якогось чоловіка. В цей момент Майкл задумався, може ця людина і причетна до всього цього, та до чогось однозначного він прийти поки що не міг.

-Добре, хлопці, я знаю в кого можно дізнатися більше інформації, щоб нам це не зашкодило, та доведеться почекати декілька днів. Я ж сподіваюсь ви нікому більше це не показували? -торкаючись свого носа, сказав Майкл.

-Ми не дурні, тому і звернулися саме до тебе, а не до когось іншого, аби отримати допомогу та дізнатися більше. -складаючу проектор мовив Джим.

-Але, брате, скільки часу нам треба буде чекати якоїсь інформації чи відповіді від тебе? -зацікавлено спитав Ентоні.

-Думаю декілька днів, а ви поки в цей час не давайте вигляду, що коється щось дивне -відповів Майкл.

На цьому їхній діалог скінчився, Майкл з поспіхом зібрався, та поїхав додому на таксі. Ентоні повернувся додому, до дружини, розповів як пройшла їхня зустріч і як з нетерпінням очікував розв’язки всього цього хаосу.

Дні минали один за одним, Ентоні більше не міг насолоджуватися тими дрібницями, котрі були в його житті. Те саме штучне світло, що будило його кожного ранку; ті звуки пташок, що включали на громофонах по всьому місту, він навіть перестав мріяти про зорі, які так хотів побачити, а думок про дітей вже вхагалі не було.  Зараз його життя розділилося на до і після тієї зустрічі с Джимом вночі. І це життя після недавало змоги нормально працювати та існувати. Кожна година була неначе гаряча резина, скільки не тягнув би вона буде тягтися і тягтися. Кожна хвилина це мільйон думок в голові, кожна секунда це коріння себе чи правильний вибір він зробив. Ця тривога зробила свій відбиток не тільки на ментальному стану, а також і на фізичному. Темно сині кола під очима, самі очі були красні, шкіра помлявіла, він майже не їв, бо не міг позбутися нав’язливих думок. Його друг, Джим, також не міг повихвалятися гарним самопочуттям, так само червоні очі, сині кола під очима, однак Силач ще й знову почав палити. Йому не було з ким поділитися та просто виговоритися, він акумулював всі думки в собі, навідміну від Ентоні, який ділився своїми думками з дружиною, через це і почав курити, щоб хоч трохи себе заспокоїти.

-Мені не подобається, що ми так довго чекаємо. Вже 5 день доходить свого кінця. -діставши з пачки одну цигарку, мовив Джим.

-Я довіряю Майклу, сподіваюсь в найближчій час він з нами зв’яжеться. -відвовів Ентоні.

-А я якось йому не довіряю, в нього і реакція якась дивна була, якщо чесно. -зиркнувши на Ентоні, казав Джим.