2

Ліхтарі, що замінювали сонце в цьому підземному місті, вже почали пробиватися до спальної кімнати сімейства Свонів. Промінчики штучного світла потрапили в очі Ентоні, котрий обіймав свою кохану дружину, і як би не хотілося залишати її та треба збиратися і йти на роботу. Зробивши свої ранкові процедури, він зготував собі сніданок, сам, бо не хотів турбувати дружину. Вийшов з дому, ледве не забувши про лопатку та пензлики для розкопок, що було на нього не схоже, бо наш історик ніколи нічого не забував, але сьогодні всі його думки були націлені на попередню розмову з дружиною.

-Може вона й права? Може це тортура, котра всіх нас повільно вбиває? -думав Ентоні, -Та все ж таки, як можно жити без дитини, без продовження себе як людини, як?!

Та ці думки швидко його покинули, бо Тоні вже був зарулем автомобілю, а для нього це була ніби медитація під час котрої він відпочивав ментально. Однак це ранок і йому треба бути більш пильним ніж вночі, іноді люди ніби хочуть кинутися під авто , його це трішки турбувало і недавало змоги увійти в астрал і відділитися від нав’язливих думок.

Вже виїхавши за місто, Ентоні побачив на узбіччі ніби той самий силует, що і сьогодні вночі.

-Та ні цього не може бути, то я вже щось придумую від нудного життя. -подумав він.

Та це була автомагістраль, яка веде за місто, тут немає ніяких робіт окрім архіологічних розкопок, так  з архіологами працюють електрики, але вони їздять машинами на роботу, а не йдуть пішки. І йти декілька десятків кілометрів це було якось дивно. Шановний історик також на мить про це подумав і зупинився через декілька хвилин, щоб озирнутися довколо. Він вийшов з машини, проте вже нікого не було на горизонті, ніби ця постать якась примара, що переслідує Ентоні. Однак Тоні подумав інакше, що це всьоголиш наслідки перевтоми і постійних думок.

Вже добравшись на роботу, Ентоні побачив машину свого друга Джима, на місці, що сильно дивувало, бо Джим ніколи не приїздив вчасно. Зайшовши до величезного намету, де проводилися всі наради та відбувалось опрацювання нових артефактів, Джим вже щось занатовував.

-Привіт, друже. Що це ти так рано приїхав? -трішки глузуючи спитав Ентоні.

-Доброго ранку, та щось захотілося хоч раз приїхати раніше за тебе. -відповів Джим.

Однак по очам Джима було видно, що ця кримезна постать чимось збентежина і про щось думає, хоча він і не хотів подавати виду. Та Ентоні знав свого товариша майже все життя і також помітив щось неладне.

-Джиме, що коїться? Ти сам не свій? -стурбовано питав Ентоні.

-Хах, все добре друже мій! Останній час мучить безсоння, ось і маю такі наслідки хвороби, почав раніше приїздити на роботу. -посміхаючись відповів Джим.

-А я вже подумав ти знайшов собі дівчину! -з невеликою посмішкою підтримав розмову Ентоні.

Товариши посміялися та знов приступили до своєї роботи. Розкопки йшли як зазвичай, щось знаходили та це все було неварто нічого. Цінної інформації здобуто не було. Та ще й електрики сьогодні працювали до опівдня, що означало, якщо щось вийде зладу розкопки на цьому закінчяться. Тай слід зазначити, хоч електрики і ненайприємніші люди, та на них всіх тримається місто і всі хто в ньому живе, бо всі системи працювали від еклектрики.

День вже йшов до свого завершення й до кінця зміни залишалоя декілька годин, тому Ентоні вирішив вже збиратися.

-Ти куди? -спитав Джим.

-Їду на зустріч з братом, давно не бачилися. -відповів Ентоні

-То ти хочеш просто так з ним поспілкуватися чи по якійсь справі їдеш? -зацікавлено спитав Джим.

-І те, і інше, ти ж знаєш що нам з Лізі не дають дозвіл на дитину, може Майкл через свої зв’язки в уряді зможе домовитися. -засмучено відповів Ентоні.

-Ти великих надій непокладай, бо ці чиновники тільки про себе і думають, навіть якщо в них є рідня. Та в будь-якому випадку вдачі тобі, мій друже. -суворо, з нотою протесту проти урядовців сказав Джим.

Так, в Джима була сильна неприязнь до чиновників, бо вони єдині хто має доступ до ліфта, котрий виводить на поверхню землі, і тільки вони можуть дати дозвіл на розвідку поверхності. Тому Джимові здавалося, що чиновники через свій статус і гарне життя просто не хочуть нічого змінювати, не хочуть кращого майбутнього для всіх мешканців.

-Дякую тобі, Джиме. Гарного тобі вечора. -тиснучи руку Силачу, мовив Ентоні.

Ентоні зазделегіть домовився зі своїм старшим братом Майклом про зустріч, але попередньо не обговорював її мету.  Зустрітися вони повинні біля будівлі уряду, де саме працював старший брат. Сама ця будівля є монументальною, наче вежа що тягнеться від самого пекла і до небес. Та воно майже так і було, так як урядова вежа це єдиний спосіб дістатися поверхні, тобто всередині був ліфт, котрий міг підняти всіх на землю, і єдине що відрізняло цей палац від звичайного ліфта так це наявність великої кількості вікон та освітлення що було в кожному кабінеті. А доступ до цього ліфта мали тільки чиновники, саме через цю причину Джим і мав до них неприязнь.

Як воно завжди і буває, коли маєш справу з політиками незавжди все йде по плану, так і в нашій ситуації.

-Його там що вбили? Домовлялися ж на 8 вечора! -стурбовано, дивлячись на годинник на котрому вже було о пів на дев’яту, промовив просебе Ентоні.