Розділ 26 частина друга

Саме так — можливо, навіть на тисячоліття.

Володимир і досі не бачив причин, окрім насильницької смерті, які могли б обмежити життя досвідченого володіючого. Добре розвинений енергетичний зір дозволяв відчувати найменші відхилення у власному організмі. А навички трансмутації, що з’являлися ще на третьому ранзі, давали змогу ці відхилення виправляти. Фактично — очищати тіло, відновлювати його, підтримувати в ідеальному стані. Саме тому володіючі не старіли.

З цілительством інших усе виглядало інакше. Цілитель міг зробити для пацієнта те саме — виправити, відновити, стабілізувати. Але це було втручання час від часу. Не постійний процес. Повноцінне безперервне відновлення було можливе лише для самого себе.

До того ж із часом цей процес ставав настільки звичним, що переходив у підсвідомість. Як дихання. Свідомість виділяла на нього певну частку ресурсів, але усвідомленого контролю вже не вимагалося. Організм просто… працював правильно.

І саме тому Січовий не бачив межі — ні для власного життя, ні для життя інших володіючих.

Роздуми про сотні, а то й тисячі років переставали бути фантастикою. Особливо якщо врахувати, що його власне перше сторіччя вже стояло на порозі.

Куди складніше було не прийняти це як факт — а навчитися мислити такими масштабами. Уявити події через тисячу років — одне. Уявити, що ти сам будеш їх учасником — зовсім інше. Це викликало дивний внутрішній дисонанс.

Усі попередні покоління жили в іншій логіці. Життя коротке. Не встиг озирнутися — і вже старість, слабкість, кінець. Світ привчав до обмежень.

А тут — їх не було.Принаймні, видимих. Звісно, залишалося питання: чи бачить він усе? Чим сильнішим ставав володіючий, тим більше відтінків енергії він починав розрізняти. Навіть у межах одного рангу сприйняття постійно покращувалося. А перехід на новий ранг давав різкий стрибок.

І все ж — чи достатньо цього? Можливо, існували процеси, які він досі не відчував. Зміни, що відбувалися глибше, тонше, поза межами його нинішнього розуміння. І саме вони колись можуть стати причиною кінця.

Таке припущення виглядало логічним. Бо повна відсутність меж — теж виглядала підозрілою.

Але факт залишався фактом. Його батьки вже перетнули межу у сто тридцять років — і жодних ознак старіння у них не спостерігалося.

Зовсім.

Інша справа — звичайні люди. Хоча назвати їх тепер «звичайними» вже було складно. Під час енергетичної бурі всі отримали оболонку. Пошкоджену, неповноцінну, майже неробочу. Але отримали.

І навіть така оболонка, за умови навчання, давала результат. Ті, хто проходив базові курси і опановував хоча б внутрішню циркуляцію енергії, вже значно подовжували своє життя. Оцінки були різні, але в середньому — до ста п’ятдесяти років. Можливо, трохи більше. І це — без повноцінного розвитку.

Саме тому політика регулювання народжуваності, яку запровадив Січовий у Лісокраї, була не просто виправданою — необхідною.

Світ змінився. Життя подовжилося. А отже, і підхід до народження нових поколінь мав змінитися. Інакше система просто не витримає.

Але як поширити це за межі Лісокраю — він не мав жодного уявлення. Поки що проблема там не стояла так гостро. Лише в Лісокраї — та частково в Новосвіті — було достатньо знань і володіючих, щоб більшість людей могли опанувати хоча б базові здібності.

За межами ж цих територій ситуація була протилежною. Тривалість життя там, навпаки, падала.

Важкі умови, постійний стрес, відсутність знань — усе це не залишало шансів на спокійну старість. Додати до цього хронічне недоїдання, яке навіть зараз залишалося нормою для більшості анклавів — і картина ставала ще гіршою. Люди просто не встигали жити довго.

До того ж вони втратили навички життя с землі. А сама земля лише починала відновлюватися після десятиліть, а то й століть виснаження — і тих катаклізмів, що прийшли разом із катастрофою.

Новий світ народжувався повільно. І далеко не для всіх однаково.

А ще в новому світі, незалежно від місця чи умов життя, поступово формувалася нова еліта.

Її називали по-різному. Маги, чародії, псіоники. Десь — прокляті, відьми, колдуни. У тих же, хто мав зв’язок із Лісокраєм, усе залишалося простішим і водночас чіткішим — володіючі.

Як би там не було, поява енергетичних оболонок у всіх без винятку людей дала один очевидний результат: певний відсоток навчився цією оболонкою користуватися. А частина — навіть розвивати її.

І шляхів для цього виявилося несподівано багато.

Практики проклятих були лише одним із варіантів — далеко не єдиним. Люди експериментували, шукали, помилялися, знаходили нові підходи.

Медитації. Особливо в місцях із підвищеним енергетичним фоном.

Зміни у природі також зіграли свою роль. Після насичення енергетичного плану світ навколо буквально почав перебудовуватися. Рослини мутували, адаптувалися, відкривали нові властивості. З’явилися види, що не просто накопичували енергію, а й переробляли її, розсіюючи надлишок навколо. У таких місцях оболонки людей наповнювалися значно швидше. І якщо людина жила там достатньо довго — це могло призвести до повноцінного пробудження здібностей.

Особливо це стосувалося дітей. Ті, хто зростав у подібних умовах, мали значно вищі шанси пережити ініціацію, якщо вона починалася.

Ще один шлях — їжа.

Рослини та тварини, насичені енергією, ставали цінним ресурсом. Особливо — органи Звірів та суміші, приготовані з них. Для багатьох це стало основою розвитку.

Але на цьому все не закінчувалося. Люди знаходили все нові й нові способи.

Будь-яка дія, що змушувала тіло пропускати через себе підвищений потік енергії, могла стати інструментом розвитку.

Прокляті, наприклад, навчилися отримувати енергію через біль і страждання.

Але це була лише одна сторона. Існувала й інша.

Під час сильних емоцій — особливо позитивних — виділялося не менше, а іноді й більше енергії. Кохання, захоплення, екстаз — усе це ставало джерелом сили. Тож поява сект, де ці процеси ставилися в центр усього, була лише питанням часу.