Розділ 25 частина перша

Розділ 25

Наступні роки не принесли чогось надзвичайного. Життя Лісокраю текло впевнено й розмірено: розширювалися поселення, зростала міць володіючих, академія випускала нові й нові групи підготовлених адептів. Світ, що колись балансував на межі загибелі, поступово ставав керованим.

А от двадцять шостий рік розпочався для Січового з певної несподіванки.

Ввечері першого квітня, після всіх святкувань нового року, вони з Мариною сиділи на одній із відкритих площадок головної башти клану. Тут, майже на верхівці живого будинку, було відчутно прохолодніше. Там, унизу, за сотні метрів, Ліс і місто тримали температуру навіть взимку на рівні кількох градусів нижче нуля, а зараз — узагалі приємні +15. Тут же повітря коливалося в межах від семи до десяти градусів тепла.

Пледи й гарячий чай були більш ніж доречними.

Сонце ще торкалося обрію, освітлюючи пару, що виглядала молодою, хоча обидва вже наближалися до сторічного рубежу, коли до них піднялася невелика делегація.

Загалом нічого дивного — рідні добре знали це місце і не раз приєднувалися до вечірнього чаювання. Але цього разу склад гостей трохи відрізнявся.

Олександр із дружинами, Софією та Лізаветою — звичні відвідувачі. Аліса — теж, коли «Світанок» перебував у Лісогір’ї. А от Марк… один із найближчих помічників Аліси… це вже було новиною.

Ще більш промовистим був їхній стан.

Січовий навіть не дивився на обличчя — достатньо було оболонок. Збентеження, радість, рішучість, страх і… глибока прив’язаність одне до одного.

Тож, попри несподіваність візиту, здивувати його вони не змогли.

Аліса взяла Марка за руку, і вони разом стали перед Володимиром та Мариною.

— Діду, бабо… — почала вона, трохи хвилюючись. — Ми з Марком вирішили побратися. Батько з мамами вже дали нам своє благословення. Але не запитати у вас було б неправильно. Ви не лише мої рідні… ви ще й очолюєте клан. А ти, діду, взагалі засновник. Тож ми просимо вашого дозволу і благословення.

Вони разом уклонилися.

Володимир трохи помовчав, дивлячись на них.

— Що ж… як дід, я безумовно радий. І баба мене в цьому підтримує.

Марина лише м’яко кивнула.

— А от як очільник роду і клану… — Січовий трохи нахилив голову. — тут усе дещо складніше. І я матиму до вас одну умову.

В оболонках молодих хвилею прокотилося напруження.

— Колись я особисто розправляв оболонку Маркові, — продовжив Володимир. — За нього тоді просили Даріна з Радомиром. І вже тоді було видно — бажання й наполегливість у нього є. І я знаю, що з того часу він добряче додав у розвитку. Це великий плюс.

Марк напружено слухав.

— Але… — Січовий трохи змінив тон, — ти — перше покоління. І це змінити неможливо. А ти, Аліса — третє. І якщо залишити все як є… ваші діти отримають значно слабший потенціал. І ви це прекрасно знаєте.

— Я… ми… — Аліса спробувала щось сказати.

— Стій, — спокійно, але твердо зупинив її Володимир. — От скоро сорок, а ти все ще поспішаєш, як мала. Я ж сказав — буде умова. Не відмова.

Вона одразу замовкла.

— Умова проста. Жодних дітей… — він зробив коротку паузу, — доки Марк не перейде на четвертий ранг і не закріпиться на ньому.

Марк завмер.

Для нього це прозвучало майже як вирок. Перше покоління і четвертий ранг — між цими речами лежали десятиліття.

— І не треба так дивитися, — спокійно продовжив Січовий. — Це не щось неможливе. Перед вами чудовий приклад.

Він кивнув у бік Марини.

— Вона піднялася з нуля до четвертого рангу менш ніж за півтора десятка років. І не кажіть, що не знаєте, як саме працює обмін енергіями між близькими людьми.

Аліса трохи почервоніла, але не відвела погляду.

— Під час близькості цей процес значно глибший, ніж за будь-якх інших умов — продовжив він. — І з твоїм четвертим рангом, Аліса, ти здатна дати Маркові прискорення, яке інакше він би не отримав ніколи. А якщо ти ще й сама вийдеш на п’ятий…

Володимир злегка усміхнувся.

— То це взагалі питання року-двох.

Тепер вже мовчали обидва.

— Зрозумійте, — додав він м’якше, — кілька років для вас… або десятки років боротьби для ваших дітей. Я не прошу неможливого. Якщо Марк подолає межу, це практично нівелює різницю поколінь.

Кілька секунд стояла тиша.

— Тож… — підсумував Січовий, — як дід — я благословляю. І Марина теж.

Вона знову ледь кивнула, з теплом дивлячись на молодих.

— А як засновник і очільник — додаю умову. Сподіваюся, ви мене зрозуміли.

Аліса стиснула руку Марка. Цього разу вони вклонилися вже інакше — не лише з повагою, а й з прийняттям.

Загалом, Аліса була не першою серед онуків, хто починав сімейне життя. У Лісокраї вже давно сформувалася традиція — нові союзи, нові родини, нові гілки роду. Це було природно.

От тільки такого мезальянсу в родині Січових ще не траплялося.

І цей мезальянс був одразу на трьох рівнях.

Перш за все — те, про що вже говорив Володимир: покоління володіючих. У новому світі, де володіючі беззаперечно стали елітою, питання «чистоти крові» перестало бути абстрактним. Воно мало цілком практичне значення. Від цього залежало, з яким потенціалом народиться дитина.

У четвертому, а подекуди і третьому поколінні все виглядало вже зовсім інакше. Діти таких володіючих фактично не потребували допомоги під час ініціації. Вона, звісно, все одно відбувалася — але більше як нормальний, природний процес. Легка слабкість, коротке нездужання… і все. Жодних смертей, жодних критичних ризиків, які ще не так давно були звичною частиною.

Присутність досвідченого володіючого залишалася бажаною — допомогти наповнити оболонку енергією, стабілізувати потоки. І чим більш структурованою була ця енергія, тим кращий старт отримувала дитина. Але це вже були деталі.

Другий рівень — соціальний. Марк був сиротою. Його врятували, виховали, дали шанс — і він цим шансом скористався сповна. Наполегливий, здібний, відданий. Він уже не раз довів свою цінність для клану. Але, якщо відкинути особисті якості — за ним не стояло нічого. Аліса ж була повною протилежністю. Онука засновника. Донька голови роду. Одна з ключових фігур нового світу. По суті — принцеса. Офіційно такого титулу в Лісокраї не існувало. Але людей це мало хвилювало. У розмовах, у побуті, між собою — нащадків родів давно називали саме так: принцами й принцесами. І лише очільники родів залишалися тим, ким були насправді — головами, засновниками, носіями влади.