Розділ 24 частина перша

Розділ 24

Повернувшись додому, Володимир одразу попросив близьких і окремо наказав усім учасникам експедиції не розповсюджуватися про його перехід на шостий ранг. Друзі та рідні, звісно, і без того були в курсі. Від них нічого подібного приховати було неможливо. Але для всіх інших ця інформація мала залишитися закритою.

Останні події надто добре показали, наскільки важливими можуть бути козирі, про які супротивник не здогадується. Хтозна, що саме підготувала б Елізабет для їхньої зустрічі, якби мала бодай приблизне уявлення про те, що знайти її після втечі для нього не стане проблемою. Що звичні хитрощі, мітки і їх блокування вже не працюють так, як раніше.

Ні, навіть у такому випадку він би її подолав. У цьому Володимир не сумнівався. Але перемога навряд чи виявилася б настільки простою, якою стала насправді.

Тож висновок був очевидним. Про можливості старших рангів треба або мовчати, або напускати якомога більше туману.

А вже про сам факт переходу на новий рівень — тим більше. Старші та й старші. А який саме там ранг — четвертий, п’ятий чи вже шостий — стороннім знати зовсім не обов’язково.

Попри важке відчуття провини за загиблих, були в цій історії й безумовно корисні наслідки. Із очевидного — він став сильнішим. Значно сильнішим. Але були й інші зміни, менш помітні на перший погляд. Так би мовити, бонуси, що йшли в одній упаковці з новим рангом.

При переході на кожен новий щабель завжди змінюлася власна енергетика. Вона ставала більш щільною. Більш структурованою. Стабільнішою. Енергетична оболонка ущільнювалася, краще тримала форму, менше втрачала ресурсів на підтримку самої себе, а головне — значно збільшувався запас енергії.

Для більшості володіючих саме це і було одним із головних показників зростання. Щоправда, у випадку Січового ця перевага не виглядала настільки критичною. Його нестандартна оболонка і без того мала запас, про який інші могли лише мріяти. А постійний широкий притік зовнішньої енергії взагалі робив ситуацію доволі несправедливою щодо решти володіючих. Його основна оболонка фактично постійно підживлювалася. Майже як океан.

Але була інша сторона. Астральна оболонка. Вона завжди залишалася практично точною копією основної, проте без жодного постійного притоку. Там не було безкінечного джерела. Не було зовнішнього підживлення. Щоб наповнити її, потрібно було повертати астральну оболонку назад, знову об’єднувати з власною енергетичною системою і лише тоді заряджати. І ось тут збільшений запас уже мав величезне значення. Особливо тепер, коли шостий ранг дозволяв працювати не з однією астральною оболонкою, а з багатьма одночасно.

Проте це вже була саме нова можливість рангу. А зараз Володимир думав про інше. Про ті плюси, які не лежали на поверхні. І найважливішим у всьому цьому була навіть не власна сила. Найголовнішим ставала можливість підтягнути інших на рівень, що раніше для них залишався практично недосяжним.

П’ятий ранг.

Вже давно було помічено закономірність — чим більшою була різниця у структурі енергії між тим, хто допомагає, і тим, кому допомагають, тим швидше й ефективніше йшов розвиток. Це стосувалося буквально всього.

Ініціації. Навчання. Переходів між рангами.

Наприклад, якщо ініціацію проводить володіючий третього рангу, то новий адепт, навіть за ідеальних умов, одразу не отримає сили вище другого. Просто не вистачить якості енергії. Не вистачить структури. Не достає самої різниці потенціалів.

А от якщо ініціацію проводить хтось із четвертим рангом — або тим більше сам Січовий — ситуація змінюється кардинально.

Тоді неофіт одразу отримує запас сил рівня повноцінного третього рангу. Так, цього все одно недостатньо. Сили — це лише половина справи. Потрібно ще навчитися ними користуватися. Освоїти контроль. Розвинути свідомість. Навчитися не просто бачити енергію, а працювати з нею правильно. Але стартові умови при цьому стають незрівнянно кращими. І саме вони часто вирішують усе.

Зі старшими рангами ситуація була схожою.

Доки Січовий сам залишався на четвертому ранзі, він міг власною підпиткою допомагати іншим переходити максимум на третій. Коли подолав п’ятий — став можливим четвертий.

А тепер…

Тепер ті, хто повністю опанував четвертий ранг, з його допомогою отримували шанс перейти на п’ятий. Не гарантію. Саме шанс. Бо без власної праці, без розвитку свідомості, без десятків років дисципліни навіть Січовий не міг зробити дива. Але можливість з’явилася.

І це змінювало все. П’ятий ранг — це вже зовсім інший рівень. По суті здібності четвертого і п’ятого рангів не відрізнялися чимось революційним. Не з’являлося нових чудес, не відкривалися ворота в інший всесвіт. Але міць… Запас енергії… Щільність оболонки… Стійкість… Усе це зростало настільки, що різниця між четвертим і п’ятим іноді відчувалася більшою, ніж між другим і четвертим. Це вже була справжня еліта. Рівень, на якому володіючий ставав не просто сильним — а стратегічно важливим.

Тож через кілька років сила Лісокраю зросте в рази. Хоча, якщо чесно, казати «в рази» було навіть занадто скромно. Скоріше — на порядки.

Сам Січовий допоможе підняти ранги найближчому оточенню. Вони — своїм людям. Ті, своєю чергою, зможуть ініціювати нових володіючих уже з набагато вищим потенціалом. І так хвиля піде далі. Швидше. Глибше. Сильніше.

А от із самими можливостями нового рангу Січовий до кінця так і не розібрався. Так було завжди. З кожним новим переходом саме він залишався першопрохідцем, а отже — жодних підручників чи наставників. Готових відповідей просто не існувало. Лише власний досвід, спостереження і нескінченні спроби зрозуміти, що саме змінилося цього разу.

Здебільшого шлях був один — метод спроб і помилок. От тільки здібності помилок не пробачали. Якщо на третьому ранзі при невдалій трансмутації можна було максимум отримати не те, що планував — якщо звісно не працюєш із чимось на кшталт плазмових зарядів чи повітряних лез, — то на п’ятому або шостому ціна помилки вже могла бути зовсім іншою. Там неправильне рішення легко могло стати фатальним.