Розділ 20 частина друга

Загалом така гостинна зустріч була цілком зрозумілою.

Лісокрай уже тричі забирав із цього анклаву дітей, у яких могла розпочатися ініціація. Незабаром двоє з них мали повернутися додому.

Щоправда, з цієї пари ініціація розпочалася лише у дівчинки, а отже повноцінною володіючою стала тільки вона.

Хлопець же залишався звичайною людиною, але й для нього навчання не минуло даремно. Перший ранг — роботу з внутрішніми енергіями — він опанував, а отже зможе допомагати іншим освоювати хоча б цю базову сходинку. Для невеликого анклаву, це вже було серйозною перевагою.

А от що саме вирішать тут, щодо самої дівчинки — у Лісокраї поки не знали.

Після базового навчання, яке давали всім безкоштовно, далі вибір був простий: або плати за поглиблене навчання, або приймай громадянство Лісокраю — з усіма правами, обов’язками й наслідками.

Для громади було вигідніше просто заплатити й отримати назад уже навченого володіючого.

Але для самої дівчинки та її батьків значно привабливішим виглядав інший варіант — стати частиною Лісокраю. Хоча й тут усе було не так однозначно.

Там вона стане однією з багатьох. Тут же — поки що єдиною.

Не просто володіючою, а символом майбутнього для всього анклаву.

Іноді така унікальність важить більше за комфорт і безпеку.

Втім, це було питання майбутнього.

А зараз люди, хоч і з помітною цікавістю розглядали доволі численну делегацію, демонстрували всю можливу гостинність.

Зовсім інший характер мала розмова між клановцями та керівництвом анклаву.

Тут місцева верхівка вже не приховувала свого занепокоєння.

З’ясувалося, що тиждень тому їхні мисливці побували на одній із віддалених ферм.

Останнім часом такі господарства почали з’являтися все частіше. Якщо добре відгородитися від Звірів, поставити правильні пастки, організувати спостереження й мати кілька міцних стрільців, жити окремо було цілком можливо.

А набої, й усе інше необхідне приносили сталкери та мисливці, вимінюючи це на продукти, одяг і худобу.

На тій фермі жила велика родина.

Семеро дітей, і ще двоє уже померли за останні роки — новий світ не залишав права на помилки.

І саме до них прийшла відьма. Вона назвала себе представницею клану Цепіш.

Володимир лише ковзнув поглядом по співрозмовниках. От і послідовники Дракули вилізли.

За ініціацію дітей вони запросили плату.

Безпосередньо — двох малих. Бо без жертви, мовляв, боги не зійдуть.

І ще половину всіх тварин, що були в господарстві.

А у випадку відмови пояснили все ще простіше: такі дурні селюки на межах ЇХ території їм не потрібні. А жертви, навпаки, потрібні завжди.

На роздуми дали десять днів. На зараз залишалося лише два.

Із почутого Володимира особливо зацікавило зовсім не саме вимагання.

І навіть не нахабство. Його зачепило інше.

Прокляті пропонували ініціювати всіх дітей. Саме всіх.

Не того, у кого вже почалися ознаки пробудження оболонки. Не того, кому «пощастило».

Усіх.

І обіцяли зробити це швидко. Ось це вже було справді цікаво.

Те, що темні чаклуни могли проводити ініціацію, не дивувало. По суті відьма чи колдун — це той самий володіючий, просто той, хто свідомо обрав свій нелюдський шлях.

Більше того, у певних речах вони навіть мали тимчасову перевагу над звичайними володіючими.

Наприклад, провести повноцінну й безпечну ініціацію дитини звичайний володіючий першого покоління, доволі довго був нездатний. Його власна енергія для цього була недостатньо структурованою. Потрібні були роки практики, розвитку оболонки і стабілізації потоків.

А от використовуючи додаткову енергію жертви, потік можна було штучно посилити.

Грубо кажучи — замінити якість кількістю.

Зрозуміти таку логіку було можливо.

Прийняти — для нормальної людини ні.

Тож якщо у дитини вже починалася природна ініціація, усе було зрозуміло. Прокляті могли просто скористатися цим моментом. Але тут йшлося про інше.

Про всіх дітей. Тобто вони не збиралися чекати милостей від природи. Їх не цікавила рулетка — почнеться ініціація чи ні.

Вони збиралися запускати її примусово.

А це могло означати лише одне. Вони знали спосіб штучної, примусової ініціації.

Володимир мимоволі нахмурився.

Ще до катастрофи через нього пройшли сотні людей, яких він ініціював штучно.

Але для цього спочатку потрібні були навчання, контроль внутрішньої енергії, розвиток свідомості, медитації, підготовка психіки, поступове розширення сприйняття.

З маленькими дітьми таке було просто неможливо.

Отже, тут використовували щось інше. Щось, чого не знав навіть він.

І в цей момент вечір остаточно перестав бути томним.

А його особиста присутність тут раптом виявилася не просто корисною, а необхідною.

Зранку клановці вирушили до ферми.

За словами місцевих, у фермерів ще залишалося трохи більше доби на «роздуми». Але Лісокрай випередив гостей менш ніж на годину.

Але цього цілком вистачило.

Коли з боку пагорбів з’явилися вершники, на фермі вже все було готове.

Шестеро верхи. І два двокінні вози позаду.

Отже — вісім супротивників, якщо рахувати візників.

Побачивши велику кількість свіжих слідів перед воротами, прибульці зупинилися.

Кілька хвилин вони жваво про щось сперечалися між собою, але справжнього занепокоєння Володимир не помітив.

Самовпевнені. Або звикли, що їм ніхто не сміє перечити.

Сергій Кравченко, який і цього разу не збирався відпускати засновника й голову держави самого, коротко глянув на Володимира, отримав ледь помітний кивок і віддав наказ:

— Беремо.

Засув із глухим гуркотом відкинули вбік, і ворота розчинилися навстіж.

Один за одним «Перуни» вирвалися за огороджений периметр, швидко охоплюючи прибульців півколом.

Кавалерія теж не залишилася осторонь — вершники зайшли з флангів, остаточно перекриваючи будь-який шлях до відступу.