Розділ 19 частина перша

Розділ 19

Знищення основної бронегрупи супротивника стало яскравим початком, але бій на цьому не завершився. У ворога все ще залишалося достатньо сил, щоб перетворити штурм бази на криваву м’ясорубку. Десятки пікапів та вантажівок, оснащених кулеметами, мобільні реактивні комплекси та сотні стволів стрілецької зброї — попри першу перемогу, бездумно лізти під вогонь було не в правилах Лісокраю.

Сергій Кравченко не збирався ризикувати людьми, і Володимир, що стояв поруч на містку «Світанку», повністю його підтримував. Посилати «Яструб» чи «Перуни» у пряму атаку на укріплений периметр зараз було передчасно. Одна справа — тримати щит на носі машини під час лобового зближення, і зовсім інша — захистити весь корпус від вогню з різних сторін. Радіусу дії здібностей володіючих просто не вистачало, щоб закрити машину з усіх ракурсів одночасно. Отримати реактивний снаряд із РПГ у борт чи корму, де захист був слабшим, залишалося цілком реальним і небажаним ризиком.

Але Лісокрай мав іншу відповідь — асиметричну.

У кожній трійці «Перунів» бронеавтівки були скомпоновані по різному: одна машина несла блоки посиленого зв’язку та системи виявлення повітряних цілей, а дві інші були носіями безпілотників середньої дальності. Ці апарати — безпілотні конвертоплани — свого часу стали прототипами для створення легендарних «Яструбів».

Їхні бойові можливості були скромнішими, ніж у важкої авіації, але для зачистки бази їх вистачало з головою. Кожен такий «летун» був озброєний двадцятиміліметровою гарматою з запасом у п’ятнадцять снарядів та блоком проти піхоти. Радіус дії у півтори сотні кілометрів та здатність уражати цілі на відстані у дві тисячі метрів робили їх ідеальними мисливцями.

Три трійки «Перунів» випустили шість таких «пташок». Безшумно піднявшись над лісом, вони вишикувалися в бойовий порядок. Настав час справжнього полювання на тих, хто звик до безкарності, рабської праці та насильства.

Поки безпілотники «кошмарили» рашистів усередині периметра, вишукуючи та методично знищуючи вогневі точки, «Перуни» неспішно наблизилися до огородженої зони. Бронемашини розвернулися лобом до супротивника — так вищі володіючі могли надійно тримати щити, а десант готувався до кидка для фінальної зачистки.

Спротив ще тривав. Ворог відчайдушно огризався: два БПЛА вже догорали на землі, а третій, тягнучи за собою сизий шлейф диму, шкутильгав у бік свого «Перуна». Але попри ці втрати, активна оборона бази танула на очах. Кожного, хто намагався вирватися за територію і потрапляв у приціли гармат, «ввічливо» просили прилягти на землю. Вимога була простою: зброю — геть, обличчям — у траву, аби краще вдихати аромат фінської природи. Тих же, хто вважав себе надто спритним і нехтував наказом, наздоганяв природний відбір у вигляді черг із протипіхотної спарки бойових блоків.

За двадцять хвилин стрілянина за парканом почала вщухати. На моніторах «Світанку», куди транслювалася картинка з камер вцілілих дронів, було чітко видно, як загарбники один за одним кидають зброю. В ефірі все ще лунали істеричні заклики тримати оборону, а особливо часто хтось волав про допомогу від якоїсь «відсутньої групи», вимагаючи негайного повернення. Але доля бою вже була вирішена.

З бронемашин посипався десант. «Перуни», знісши секції огорожі, ввалилися на територію бази. Тепер вищі володіючі йшли пліч-о-пліч із бійцями, контролюючи кожен куток. Побачивши таку силу — дев’ять важких броньовиків, підкріплених «Яструбом», що завис над головами — більшість росіян втрачала будь-яку волю до опору.

Проте знайшлися й «талановиті». Кілька груп терористів забарикадувалися в будівлях, приставивши автомати до голів рабів. Вони вимагали вільного виходу, сподіваючись, що заручники стануть їхнім квитком на волю.

Вони розраховували на звичайний бій, але не мали жодного уявлення про можливості вищих володіючих. Лісокрай вів просвітницькі передачі, розповідаючи, як опанувати базові навички, але про старші ранги мовчали — самотужки досягти їх було неможливо. Загарбники знали, що вплив володіючого обмежений радіусом його оболонки — зазвичай не більше трьох метрів. Тож коли терористи, що тримали заручників, почали просто падати непритомними, не побачивши жодного пострілу, це викликало в інших справжній жах.

Для непосвячених це виглядало як кара Божа. Вони не знали про існування астральних оболонок, здатних діяти на відтані, пронизуючи стіни й людську волю. Для еліти Лісокраю ці загарбники були не воїнами, а просто дратівливими перешкодами, які вимикалися одним ментальним зусиллям.

Невдовзі орбітальна група таки вистежила зниклу бронетехніку. Картина, що відкрилася операторам, була тривожною: чотири бронеавтомобілі у супроводі восьми пікапів, озброєних великокаліберними кулеметами, та шість критих вантажівок. Ця чимала колона рухалася за тридцять кілометрів від бази. Враховуючи повну відсутність нормальних доріг, загарбникам знадобиться приблизно година, щоб дістатися місця призначення.

Ситуація на самій базі була непростою. Тут перебували сотні колишніх рабів та взятих у полон рашистів. І якщо доля останніх Січового не хвилювала абсолютно, то ризикувати життями щойно звільнених людей він не мав бажання. Володимир віддав наказ на перехоплення. Назустріч колоні вирушили шість «Перунів» під прикриттям двох вцілілих БПЛА. «Яструб» тримався в режимі очікування, готовий будь-якої миті звалитися з неба на голову ворогу, а «Світанок» знову набирав висоту, займаючи позицію для далекобійної артилерійської підтримки. Ворогів збиралися зустріти з усією можливою «гостинністю».

Хоча на дирижаблі перезарядили рейкові гармати, ймовірність їх застосування стрімко танула. Попередній допит бойовиків на базі пролив світло на характер групи, що наближалася. Це був каральний рейд. Загарбники атакували інший анклав і тепер поверталися зі здобиччю. Стало зрозуміло, чому на базі виявилося майже сімсот полонених замість очікуваної півсотні — московити планомірно «збирали врожай» по всій окрузі.