Розділ 17 частина перша

Розділ 17

Вихід людства на поверхню після років підземного затворництва не став ізоляцією. Навпаки, що чистішим ставав ефір, то більше анклавів долучалися до спілкування. Згодом, завдяки виведеним Лісокраєм супутникам, стали можливими навіть відеотрансляції. Коли ж Січовий дозволив сповістити світ, що країна має у своєму розпорядженні конвертоплани з радіусом дії у півтори тисячі кілометрів, прохання про допомогу стали регулярними.

Більшість громад уже навчилися виживати самостійно, користуючись освітніми програмами, які транслював Лісокрай. Люди поступово опановували мистецтво виправлення енергетичних оболонок та використання нових можливостей світу. Проте одна проблема залишалася незмінною: ініціація дітей, зачатих після енергетичної Бурі.

Майже третина випадків у батьків із пошкодженими аурами діти починали ініціюватися спонтанно. Без нагляду досвідченого володіючого це означало гарантовану смерть. Прості мешканці анклавів, що вчилися по радіопередачах, були тут безсилі. Тому вже кілька років конвертоплани Лісокраю виконували роль «небесної швидкої», забираючи дітей віком від трьох до десяти років на навчання та безпечну ініціацію. У планах було повертати їх батькам, як тільки вони опанують свої здібності, але для віддалених поселень це залишалося єдиним шансом на порятунок майбутнього покоління.

Черговий запит, що надійшов до центру зв’язку, на перший погляд нічим не відрізнявся від десятків попередніх. Проблемою була лише відстань — вона пролягала майже на межі можливостей техніки. Анклав, що благав про допомогу, розташовувався аж у Фінляндії, на березі мальовничого озера поблизу руїн міста Йоенсуу.

Ситуація ускладнювалася кількістю: дітей, що потребували евакуації, було семеро. Штурмовий конвертоплан, що отримав назву «Яструб», міг прийняти на борт лише трьох пасажирів. Навіть якщо посадити малих дітей по двоє на одне крісло, однієї машини було замало — потрібні були обидва «Яструби», якими володів Лісокрай.

На додачу до цього з Фінляндії сповістили: у п’ятирічної дівчинки почалися небезпечні симптоми. Температура стрибала без видимих причин, а звичайні лікарі лише безпорадно розводили руками. Цілителі Клану знали — це ознаки близького енергетичного прориву. Коли такі симптоми проявлялися, до початку ініціації залишалися лічені години.

Часу на роздуми не було. Як на зло, другий «Яструб» саме перебував у патрулюванні південних кордонів країни. Володимир прийняв рішення: негайно відправити перший борт із досвідченим цілителем, а другий конвертоплан має наздогнати їх, щойно повернеться до Лісогір’я та візьме на борт ще одного фахівця, та замінить накопичувачи.

Чотири години льоту над спустошеною землею промайнули у тривожному очікуванні. Екрани «Яструба» нарешті висвітили ціль — майданчик, який анклав нібито підготував для прийому рятувальників. Проте разом із посадковим колом прилади зафіксували те, чого в мирному поселенні бути не могло: розгорнуті установки ППО та групи людей із переносними зенітними комплексами.

Ефір, що досі був сповнений благань про допомогу, раптом вибухнув холодним наказом:

— Негайний примус до посадки! Садіть машину, інакше відкриваємо вогонь!

Вимога звучала не фінською, а російською. Хоча країни з такою назвою не існувало вже майже сорок років, у Лісокраї надто добре пам’ятали історичну підступність тих, хто колись її населяв. Пастка стала очевидною.

Пілот міцніше стиснув штурвал. «Яструб» був грізною штурмовою машиною, а його рейкова пушка могла прошити будь-яку броню. Вона була здатна збити одну-дві ракети на підльоті, але проти масованого залпу ППО та вогню великокаліберних кулеметів навіть броньований корпус був вразливим. Двигуни та лопаті залишалися слабким місцем.

Проте здаватися ніхто не збирався.

Рейкова гармата ожила. Двадцятиміліметрові снаряди, розігнані електромагнітним полем, вилітали з частотою два постріли на секунду. Кожне влучання мало ефект танкового снаряда. Перша автівка з зенітним кулеметом спалахнула, миттєво перетворившись на купу брухту; за нею — друга.

У відповідь небо розкреслили димні хвости ракет. Наводник переключився на спарений семиміліметровий блок. Шалена скорострільність дозволила розірвати першу ракету ще в повітрі, але противник випустив одразу цілий каскад. «Яструб» різко пішов у маневр, відстрілюючи теплові пастки, проте простір для ухилення був обмеженим.

Глухий удар стряснув корпус. Одна з ракет ПЗРК таки дістала цілі. Звуки кулеметних пострілів процокотіли по обшивці. Пошкодження не стали смертельними — броня та посилений скелет машини витримали, — проте маневреність «Яструба» різко впала. Корабель важко накренився, але пілот встиг кинути його вниз, ховаючи за складками місцевості та густими заростями прибережного лісу.

Нападники, вочевидь, не розраховували на такий запеклий опір. Вони звикли, що їхні вимоги виконують беззаперечно, і не очікували, що літаюча машина здатна вижити після прямого влучання ракети та ще й продовжувати вогонь. Користуючись їхнім замішанням, пошкоджений «Яструб» зник із радарів, готуючись до посадки в лісовій хащі.

Володимир слухав доповідь, застигши біля вікна вежі. Зовні він здавався втіленням крижаного спокою, але ті, хто знав Січового десятиліттями, відчули б — у повітрі довкола нього почала згущуватися важка, грозова енергія.

Підбитий «Яструб» виявився міцнішим, ніж здавалося на перший погляд. Машина на понівечених лопатях протягнула ще тридцять кілометрів, перш ніж пілот був змушений кинути її на землю в глухій фінській хащі. Але вирок був остаточним: конвертоплан зазнав критичних ушкоджень і без капітального ремонту більше не підніметься в небо. Тобто вже ніколи. Половина швидкісного повітряного флоту Лісокраю припинила своє існування за один день. І Володимир не збирався залишати цей виклик без відповіді.

Екіпаж вцілів. Кілька забитих місць та подряпин для володіючих, серед яких був професійний цілитель, були лише прикрою дрібницею. Другому «Яструбу» залишалося всього двадцять хвилин до місця падіння. Виникала суто технічна проблема: кабіна була розрахована лише на п'ятьох, а тепер там мали розміститися шестеро дорослих людей у спорядженні. Проте десять-п’ятнадцять хвилин до безпечної зони можна було й потерпіти.