Розділ 15 частина перша

Розділ 15

З розквітом торгівлі стало очевидно, що виключно електронна платіжна система не задовольняє потреб усіх. Ані анклави, ані вільні сталкери не могли повноцінно покладатися на цифри в мережі. Для угод «у полі», був потрібен фізичний еквівалент вартості.

Так народилася офіційна валюта Лісокраю, що отримала назву — «жива» і дорівнювала балам один до одного. Щоб забезпечити її реальну цінність, курс прив’язали до фізичних об’єктів: енергетичних накопичувачів різної ємності. Самі назви грошових одиниць підкреслювали зв'язок із живою екосистемою країни:

Зернятко — найменший, п’ятиміліметровий накопичувач. Його вартість встановили у 50 живів.

Паросток — п'ятнадцятиміліметровий, вже коштував 200 живів.

Гілка — солідний п’ятдесятиміліметровий накопичувач ціною у 1000 живів.

Стовбур — найбільша одиниця у вільному обігу, стоп’ятдесятиміліметровий кристал вартістю 10 000 живів.

Більші за розміром накопичувачі залишилися виключно для внутрішніх потреб клaну, а дрібні розрахунки так і залишилися цифровими знаками в комп’ютерній мережі.

Проте «живи» стали популярними серед мешканців пусток не лише через торгову цінність. Кожна монета була функціональним інструментом. «Зернятко» ідеально підходило на роль кулі для вирощених пневматичних рушниць. Сталкери встановлювали спеціальні насадки на стволи: під час прольоту крізь них накопичувач ініціювався, знімаючи енергетичний захист. При влучанні такий набій вибухав, перетворюючи звичайну пневматику на грізну зброю, що за потужністю не поступалася великокаліберним розривним кулям.

«Гілки» стали змінними серцями для зброї — саме вони забезпечували енергію для потужних залпів. «Паростки» живили дрібну апаратуру, комунікатори та використовувалися як начинка для двадцятиміліметрових снарядів.

А от «Стовбури» спричинили справжній бум у транспортній сфері. Вони слугували джерелом живлення для електромобілів та байків. Спритні механіки в анклавах навчилися доповнювати старі автівки, знайдені в підземних сховищах та укриттях, спеціальними адаптерами. Замість громіздких та деградаційних акумуляторів минулого тепер достатньо було вставити кілька «Стовбурів», щоб поставити техніку на колеса.

Військова машина Лісогір’я також не стояла на місці. Епоха вогнепальної зброї остаточно пішла в минуле, поступившись місцем електромагнітним системам. Стандартним озброєнням бійця стала семиміліметрова автоматична рушниця, що поєднувала в собі потужність та точність. Тактика бойових трійок залишилася незмінною, проте стала значно смертоноснішою: кожна група обов’язково мала двоствольний стрілецький комплекс, де другий, двадцятиміліметровий ствол був призначений для гарантованого ураження важкої техніки або особливо великих Звірів.

Класична піхота фактично зникла як явище. Рівнинні кордони тепер тримали патрулі на «Перунах», а в гірській місцевості панувала кавалерія нового часу — вершники на конях-Звірах у супроводі бойових псів та хижих птахів. Водні рубежі контролювали катери з автоматичними турелями.

Проте справжньою гордістю армії стало екіпірування, розроблене командою Аліси. Працюючи над польотами вони розуміли: у критичній ситуації людина може покладатися лише на себе, та те, що одягнуто на тобі. Так з’явився бойовий комбінезон нового покоління. Його головною «фішкою» стала двошарова незалежна сітка зі спеціального волокна, вплетена прямо в тканину. Цей матеріал постійно збирав енергію з навколишнього середовища, спрямовуючи її до поясного контейнера з трьома «гілками» — п’ятдесятиміліметровими накопичувачами.

Такий одяг був не просто формою, а пасивною системою живлення та захисту. За бажанням володіючого, зібрана енергія миттєво формувала силовий щит. Невдовзі цей винахід оцінили й цивільні: звичайна на вигляд сукня чи костюм у Лісокраї тепер могли в одну мить перетворитися на надійний бронежилет.

Шолом бійця став продовженням комутатора. Вся необхідна інформація — від траєкторії цілі з поправками на вітер до даних тепловізорів — виводилася на внутрішній екран. Коли ж орбітальна група супутників буде повністю відновлена, кожен солдат бачитиме поле бою з космосу в реальному часі.

Повітряний флот поповнився розконсервованими конвертопланами. Ці машини з радіусом дії до трьох тисяч кілометрів мали вогневу міць на рівні «Перунів», хоча й могли взяти на борт лише трьох пасажирів при двох пілотах. Зараз вони переважно використовувалися для швидкого обльоту кордонів та підготовки кадрів. У планах конструкторів уже значилися важкі вантажні конвертоплани, проте їхня поява була питанням наступного десятиліття.

Світ після Катастрофи перетворився на химерний калейдоскоп, де межа між майбутнім і минулим остаточно розмилася. Повсякденною стала картина, як коваль у примітивній кузні виковує меч або деталі для арбалета, постійно звіряючи температуру металу з екраном сучасного планшета. Мечі та арбалети знову стали необхідністю: якщо сусіди Лісокраю ще могли дозволити собі новітню пневматику, то в далеких анклавах набої до вогнепальної зброї цінувалися на вагу золота і часто самі слугували валютою. Навіть там, де вдавалося налагодити випуск патронів, технології відкотилися до рівня початку двадцятого століття. Багатозарядний арбалет, чиї болти можна було використовувати вдруге, став ідеальним супутником мисливця.

Старі книги про апокаліпсис виявилися марними. В них герої зазвичай шукали корисні речі у вцілілих супермаркетах, але реальність не залишила від міст каменя на камені. Бомбардування уламками з космосу, а потім роки безперервних землетрусів та ураганів, що з легкістю переносили багатотонні конструкції на десятки кілометрів, зрівняли все із землею. Скарби тепер ховалися лише у глибоких підземних сховищах. На поверхні ж, серед хаосу руїн, сталкери видобували лише сировину: іржавий метал, пластик та вцілілу цеглу.

І ось на тлі цього занепаду, де людство ледь зводило кінці з кінцями, звук, що розірвав небо над Карпатами влітку сімнадцятого року, став справжнім потрясінням. Востаннє такий гуркіт тут чули вісімнадцять років тому. Вогняна комета, що з’єднала землю з хмарами, не залишила місця для сумнівів: Лісокрай відправив перший модуль на орбіту.