Розділ 14 частина друга

Повернення додому стало точкою рішень. Подія у вежі Черненків довела: час напівзаходів вичерпано. Тепер, коли на сході виник агресивний та амбітний сусід, клан мав остаточно перетворитися на державу.

Аналізуючи стан справ, Володимир із задоволенням відзначив, що фундамент був закладений ще в часи ізоляції у підземному комплексі.

Політична система діяла злагоджено: дві Ради забезпечували баланс під контролем самого Володимира.

Економіка, побудована на системі електронних балів, була гнучкою та інтегрованою — змінити назву валюти було справою кількох годин.

Судочинство та слідство, завдяки ментальним здібностям володіючих, працювали з точністю, про яку докатастрофні країни могли лише мріяти.

Додайте до цього потужну армію, систему освіти, передову медицину та промисловість, що спиралася на замкнені цикли відтворення. Навіть зараз, попри хаос на планеті, на орбіті продовжували функціонувати два десятки супутників та два потужні телескопи в точках Лагранжа. А з урахуванням програми підкорення неба, над якою працювала команда Аліси, можливості майбутньої держави вже зараз перевищували потенціал багатьох докризових країн.

Певні суперечки виникли щодо вибору столиці. Розділ вабив своєю географічною відкритістю — це були справжні ворота у великий світ. Проте Лісогір’я залишалося серцем і мозком клану. Саме тут, на поверхні та в глибоких горизонтах підземель, зосереджувалися всі промислові, дослідницькі та навчальні потужності. Тут зберігалися стратегічні запаси, і саме тут розташовувалися платформи для космічних запусків. Останнє, щоправда, було сумнівним бонусом для столиці — запуск важких модулів на розгонній установці важко було назвати тихою подією.

Зрештою, рішення прийняли остаточне. Країні Лісовий Край — Лісокраю — бути!

Лісогір’я залишилося столицею, містом майстрів, вчених та воїнів. Закритим центром, де кувалося майбутнє.

Роздол офіційно став представницьким обличчям держави. Містом дипломатів, торгівців та вільнодумців. Тут відкриються навчальні центри для дітей та дорослих з анклавів, торгові доми родів, представництва гільдій сталкерів та мисливців на Звірів.

Проте першим указом нової держави став наказ про безпеку. Вздовж кордону з князівством НовоСвіту почали стрімко рости сторожові вежі — живі фортеці, розташовані в зоні прямої видимості одна від одної. Гарнізони зайняли свої місця, а по всьому периметру земель Лісокраю біосистема почала трансформуватися, створюючи нездоланний щит. Широка полоса з щільно вирощених дерев та колючих кущів.

Лісокрай офіційно вийшов на мапу нового світу. І тепер це була сила, з якою доведеться рахуватися кожному.

Ідея створення офіційних представництв для сталкерів та мисливців у Роздолі виявилася не просто актуальною — вона була життєво необхідною для стратегії Лісокраю. Поки одні розгрібали завали минулої цивілізації, інші очищали землю від тих, хто зробив ці руїни своїм лігвом.

Володимир розумів: вікно можливостей зачиняється. Залізо іржавіло, пластик кришився під сонцем, а цінні мікросхеми, багаті на рідкоземельні елементи, поступово перетворювалися на непотріб. Видобути щось корисне з міст-привидів ставало дедалі важче, а ризик зростав експоненціально. Небезпека чатувала всюди: від здичавілих зграй собак та щурів до кабанів і ведмедів, що відчули смак людського м’яса. Проте справжнім жахом були Звіри — ініційовані істоти, чия чисельність нестримно зростала в небі та на землі. На воді ситуація була трохи легшою завдяки надійним човнам, але й там глибини вже приховували своїх хижаків.

Лісокрай був готовий платити. І не лише за цінне м’ясо чи шкури, а й просто за контроль над популяціями небезпечних істот. Валютою служила зброя: від старих докатастрофічних зразків зі складів до новенької, вирощеної потужної пневматики на змінних накопичувачах. Попит на Звірів-помічників — собак та кішок-охоронців — миттєво перевищив можливості клану, адже такі напарники були в пріоритеті й для власного війська.

Сталкери ж масово «полювали» на коней та волів. Можливість доставити до пункту обміну не жалюгідні двадцять кілограмів брухту в заплічнику, а кілька центнерів цінного вантажу, була варта того, щоб місяцями збирати бали на такого помічника. Не меншим попитом користувалися соколи та яструби — ці крилаті вартові не лише попереджали про загрозу, а й могли повноцінно вступитися за господаря в бою.

Окремим і найскладнішим питанням залишалася корекція енергетичних оболонок. Енергетична буря часів Катастрофи залишила шрами на аурі вцілілих, і кожен мріяв виправити ці дефекти, щоб почати розвивати власну силу. Тут перед сталкерами поставав вибір. У Лісокраї пропонували ґрунтовний підхід: корекція проводилася лише після опанування курсу первинної роботи з енергією. Це було безкоштовно, але довго, складно і вимагало неабиякої дисципліни. У князівстві ж НовоСвіт пропонували «швидкий кредит»: за виправлення оболонки треба було просто відпрацювати на кязя. Кожен обирав свій шлях — або знання та свободу через зусилля, або швидкий результат через борг перед сюзереном.

Самі представництва в Роздолі поки що нагадували бурхливий котел. Тут панувала певна анархія, де спільне розуміння важливості справи врівноважувалося гострим браком ресурсів та особистими амбіціями. Бали були потрібні всім, і кожен ентузіаст намагався вибити кращі умови для своєї групи. Було зрозуміло: мине зовсім небагато часу, і ця вольниця кристалізується в гільдії зі своїми суворими статутами та ієрархією. Але поки що все трималося на інтуїції, удачі та залізній волі тих, хто першим наважився кинути виклик поглинутому лісом минулому.

На фоні бурхливої стихії мисливців та сталкерів, представництва вільних родів виглядали острівцями взірцевого порядку. Втім, вони не потребували роздутих штатів — двох-трьох довірених осіб вистачало, щоб просувати інтереси своїх кланів, полюючи здебільшого за новими зразками виведених Звірів. Питання обміну знаннями все ще вирішувалися на рівні верхівок, «по знайомству», проте справжнє майбутнє анклавів кувалося не в кабінетах, а в школах та дитячих садках Роздолу.