Розділ 14 частина перша

Розділ 14

Наступного дня нарешті відбулася подія, заради якої всі гості зібралися на землях Черненків. Весілля.

Якщо заплющити очі на надмірну, майже хворобливу урочистість і явний перебір із коштовним вбранням, церемонія йшла своєю чергою. Щоправда, погляд Січового раз за разом спотикався об корону на голові Лева та вінці на чолах його дружин і намісників. Це виглядало чужорідно, наче театральна постановка, що затягнулася.

Традиційна церква, за винятком нечисленних груп фанатиків у далеких сектах, остаточно втратила свій вплив після Катастрофи, тож про вінчання мова не йшла. Проте і звичайної реєстрації шлюбу теж не передбачалося. Мабуть, Лев вирішив, що будь-який чиновник, який юридично «свідчив» би цей акт, буде виглядати недоречно. Хіба може хтось, хто стоїть нижче за князя, давати йому дозвіл чи підтверджувати його волю?

Тож уся офіційна частина звелася до того, що князь із нареченими велично сидів на підвищенні і приймав поздоровлення. Його місце вже важко було назвати кріслом — це був масивний трон, чия спинка виставляла напоказ новий герб: затиснутий кулак на тлі сонця, що чи то погрожував небу, чи то намагався його втримати. Конструкція була щедро інкрустована золотом та камінням, а сидіння драпіроване шкурою якогось великого котячого Звіра. Дівчата розмістилися на стільцях скромніших, а на сходинку нижче, наче вірні вартові, застигли намісники — Орест та Захар. Попри святкову атмосферу, ані підданим, ані гостям присісти не запропонували. В залі було всього чотири крісла, і всі вони належали правлячій родині.

Першими до молодят піднялися батьки та родоначальники — Черненки, а за ними й Ткаченки. Їхні дарунки принесли у величезних різьблених скринях. Володимир із подивом розглядав цей «новоділ»: робота по дереву була бездоганною, але сам факт використання таких анахронізмів викликав запитання. Всередині скринь знову блищало золото й каміння.

Січовий щиро не розумів цієї пристрасті до жовтого металу. Більшість дорогоцінних каменів після обробки досвідченим володіючим ставали ідеальними енергоінтенсивними накопичувачами — у цьому була і краса, і справжня користь. Але золото? Будь-який володіючий третього рангу вже за пів року практики міг трансмутувати його зі звичайної міді. Золото більше не було рідкісним, воно не давало нічого, крім ілюзії багатства. Січовий, звиклий дивитися на світ крізь призму функціональності, лише подумки похитав головою.

Вільні роди вийшли з вітаннями раніше за клан. Їхні подарунки виявилися ідентичними — кожен рід презентував по новенькому, блискучому «Перуну». Володимир зазначив про себе, що бойова машина в ці часи варта сотні скринь із металом. Треба було віддати належне і Леву: він прийняв техніку з видимим задоволенням. Навіть у його затуманеному величчю розумі прагматизм воїна все ще брав гору над любов’ю до мішури.

Коли настала черга вітань від клану, широкими проходами до зали завели коней. Спочатку залом прокотилися скептичні шепотки: мовляв, поскупилися Січові, подарунки від вільних родів — бойові машини — куди корисніші за звичайну худобу. Проте в міру того, як коні наближалися до трибуни, шепіт змінювався на захоплений подих і приголомшену тишу.

У цій залі зібралися лише володіючі. Щойно ідеальні, щільні енергетичні оболонки Звірів потрапляли в поле дії власних оболонок присутніх, усе ставало зрозумілим. Це були не просто тварини — це були досконалі біомашини, чия сила відчувалася фізично, немов вібрація розпеченого повітря.

— Сподіваюся, ці Звіри, стануть вам у пригоді, Леве, та вашим дружинам. Привітав господарів Січовий. Це результат багаторічної праці наших майстрів-тваринників. Прийміть їх як дар від нашого клану. Не сумніваюся, що такі сильні володіючі, як ви, зможуть належним чином оцінити їхній потенціал. Більш того, ці особини зекономлять вашому клану чимало часу під час розведення власних ліній Звірів.

Володимир свідомо не уточнював, що серед подарунків лише жеребці-плідники без жодної кобили. Звісно, наявність таких самців значно прискорить мутацію звичайних коней НовоСвіту, але повний цикл відтворення все одно забере чимало часу та зусиль.

На обличчя Лева набігла тінь недовіри. Він не втримався — підхопився з трону і швидко збіг вниз по сходах, майже забувши про свою величну поставу. Князя роздирали суперечки. Будь-який розсудливий лідер розумів: за цих чотирьох красенів не шкода було б віддати і половину парку «Перунів». Коні-Звіри були не просто транспортом — це був символ статусу, жива зброя та головне — генетичний скарб.

З іншого боку... Січові щойно знову довели, що всі інші лише ковтають пил далеко позаду них. Замість омріяного тріумфу і демонстрації переваги свого роду, Лев вкотре опинився в ролі учня, якому старші дарують іграшку, яку він сам створити не в змозі. Це неймовірно бісило молодого князя.

Він стояв біля вугільно-чорного жеребця, відчуваючи його потужну енергетику, але в його погляді був справжній роздрай. Не витримавши внутрішньої напруги, Лев різко розвернувся і майже збіг назад на своє підвищення. Він вмостився на троні, міцно стиснувши підлокітники, — йому життєво необхідно було хоча б фізично дивитися на Січових зверху вниз, щоб не розсипатися від власного безсилля.

Вечір обіцяв пройти відносно спокійно. Голови родів та кланова верхівка зібралися на балюстраді другого ярусу, спостерігаючи за танцями внизу. Велася неспішна бесіда — та сама "дипломатія на полях", де вирішуються долі майбутніх торгових угод.

Обговорити справді було що. Роки автономного існування привчили всіх до думки, що сусідам нічого запропонувати, проте те, що показали Січові, докорінно змінило ситуацію. Нові бойові техніки, Звірі, що стали не просто їжею, а функціональними партнерами... Стало очевидно: клан Січових не просто вижив, він пішов далеко вперед.

Звісно, кожен хотів отримати доступ до знань Січових, заплативши за це якнайменше. Проте Володимир був непохитним.

— Ви самі обрали шлях самостійності, — нагадував він під час торгів за нову зброю та технології розведення Звірів. — Тож тепер за прогрес доведеться платити повну ціну. Дружба — це чудово, але ресурси мають свою вартість.