Розділ 7 частина перша

Розділ 7

Із радіообміну стало відомо про три укриття неподалік.

Два з них знаходилися на захід і схід від комплексу Спадку. Між ними лежали гірські хребти, що значно ускладнювало будь-який контакт, навіть коли з’явиться можливість пересування поверхнею.

А от третє укриття розташовувалося зручніше. Воно було далі вниз за течією Лімниці — кілометрів двадцять від крайнього північного виходу комплексу.

Звісно, це не означало, що інших укриттів поруч не існувало. Навпаки — у горах їх могло бути чимало.

Але зв’язок поки що вдавалося підтримувати лише з цими трьома.

Сам факт зв’язку мав величезне значення.

Спадок передавав іншим укриттям свої дослідження. Саме тут було найбільше можливостей для науки — лабораторії, обладнання, спеціалісти.

Колись академія Спадку встигла випустити кілька курсів іноземних студентів. Але тепер це мало що змінювало. Тих володіючих, що опинилися за межами комплексу, було критично мало.

Укриття, де після катастрофи виявився хоча б один володіючий, були скоріше винятком.

На фоні десятків тисяч інших.

Тож знання, які розповсюджував Спадок, цінувалися не менше, а інколи й більше, ніж їжа.

А з їжею ситуація була далеко не в усіх однаковою.

Більшість укриттів робили запаси з розрахунку на три роки. Причина була проста.

Навіть якщо рахувати доволі економно — по пів кілограма їжі людині на день — це більше полутора центнерів на рік.

А коли людей сотні… або тим більше тисячі…

Запаси танули дуже швидко.

Люди намагалися щось з цм робити. Тримали дрібну живність, вирощували гриби, намагалися отримувати хоча б якісь овочі чи фрукти.

Але без володіючих рослинної їжі багато не виростиш. А тварин ще й самих треба годувати.

Хоч і недобре так казати, але смерть чималої частини людей у перший день катастрофи для багатьох укриттів стала… порятунком.

Менше людей — довше вистачить запасів.

Коли ж із Спадку повідомили, що після енергетичної бурі всі живі істоти — від людини до найменшого хробака — отримали енергетичні оболонки, для багатьох це стало справжнім відкриттям.

А ще більше зацікавлення викликала новина, що у тварин уже через кілька поколінь оболонки стають повністю стабільними. І такі тварини не лише сильніші та витриваліші — їхнє м’ясо й яйця стають значно поживнішими для людей.

Для укриттів, де кожен грам їжі мав значення, ця інформація могла стати справжнім шансом вижити.

По суті, Спадок поступово став тим орієнтиром, на який рівнялися інші укриття.

Хоча це й називали радіообміном, насправді між ними існував справжній зв’язок. Поки що він відбувався пакетами даних — бурі ще надто часто глушили стабільні канали. Але навіть цього було достатньо, щоб побачити різницю.

І різниця ця була разючою.

Коли в більшості укриттів люди щодня молилися, щоб черговий землетрус або ураган не пошкодив свердловину до води чи вентиляційну шахту, Спадок розсилав фотографії, зроблені з орбіти.

Чи залишилися ще в когось супутники було невідомо.

Але факт залишався фактом.

Жодне інше укриття таких знімків не надсилало.

Коли інші боролися за кожну крихту їжі, Спадок ділився результатами досліджень змінених тварин — пояснював, як розводити нові покоління, як зменшити втрати.

А коли мова заходила про зовнішні рослинні укриття, про живі будівлі, що могли стояти під бурями на поверхні, для багатьох це звучало як фантастика.

Недосяжна мрія.

Поки що недосяжна.

Бо після енергетичної бурі люди зі спонтанними здібностями, були рядовим явищем.

І Спадок не робив таємниці.

Навпаки — докладно пояснював, як розвивати енергетичну оболонку, поступово приводити її до нормального стану, навчитися працювати з потоками енергії.

Звісно, без досвідчених володіючих поруч це було значно складніше.

Повільніше.

Важче.

І значно більш виснажливо.

Але головне — це було можливо.

А якщо в укритті знаходився хоча б один справжній володіючий… — тоді ситуація змінювалася ще більше.

У таких випадках консультації зі Спадком ставали набагато глибшими.

До зустрічі другого року нової ери на поверхні вже стояли тридцять сім зовнішніх укриттів.

Поки що невисокі. Більшість із них лише починали рости, їхні куполи піднімалися на кілька десятків метрів над землею. Але навіть у такому вигляді вони вже виконували свою головну функцію.

Вони могли прийняти людей.

І цього разу — всіх.

Під час святкування більшість мешканців комплексу піднялися на поверхню. Рослинні будівлі, розташовані вздовж долини Лімниці, заповнилися голосами, сміхом і музикою.

Звісно, сказати, що там зібралося абсолютно все населення Спадку, було б перебільшенням.

Частину робіт не можна було залишити без нагляду. Технічні служби, чергові бригади, оператори систем — хтось мусив залишатися на місцях.

Дехто й досі мешкав на найнижчих рівнях комплексу. Вони вже не намагалися качати права — надто добре розуміли, що їхнє становище й так доволі крихке. І такі люди доступу до святкуань не мали.

Служба безпеки.

Вони були тут, на поверхні. Але їм було зовсім не до святкування. Забезпечення порядку серед десятків тисяч людей вимагало максимальної уваги.

Та попри все це факт залишався фактом.

Навіть зараз, коли ці рослинні споруди ще не були повноцінними будинками для постійного життя, вони вже могли вмістити всіх мешканців комплексу.

Хай лише на кілька годин свята.

Два роки нової ери.

Три відтоді, як зник старий світ.

Майже третина населення Спадку вже стала володіючими.

І саме ці люди разом створили те, що ще недавно здавалося неможливим.

Маленьке диво.

Острів життя серед мертвої планети.

А влітку сталася перша експедиція.

Зовні все ще було надто небезпечно для повноцінних виходів. Урагани хоч і втратили частину своєї сили, але залишалися смертельною загрозою. Проте обставини змусили діяти.