Розділ 4 частина друга

А от із тими володіючими, які були ініційовані ще до катастрофи, ситуація виявилася більш-менш зрозумілою.

Змінилося енергетичне поле планети. Воно стало більш плотним, більш насиченим.

І це одразу позначилося на їхніх можливостях.

Найпростіше було порівняти це з фізичною силою. Наче людина, яка звикла піднімати максимум сто кілограмів, раптом виявила, що тепер і півтора центнера підкоряються.

Межі можливого помітно розширилися.

Багато дій, які раніше вимагали серйозної концентрації, тепер виконувалися легше. Потоки енергії стали щільнішими, потжними.

На перший погляд це виглядало як великий подарунок.

Але, як виявилося, без проблем не обійшлося.

І більше — разом із перевагами виявилась, навіть не ложка, а цілий черпак дьогтю.

Щільніше енергетичне поле вимагало значно точнішого енергетичного зору для складних дій.

Досвідчені володіючі, які роками тренували сприйняття потоків, практично не відчули проблем. Їхні навички дозволяли швидко адаптуватися до нових умов.

А от менш досвідченим довелося складніше.

Щоб знову впевнено виконувати навіть звичні операції, їм були потрібні десятки й сотні годин медитацій.

Потрібно було заново навчитися відчувати структуру енергії, її щільність, напрямкі потоків.

І це була лише половина проблеми.

Ще гірше виявилося з так званими образами, або рунами.

Роками володіючі створювали власні напрацювання — комбінації уявних символів і внутрішніх дій, які запускали певні процеси. З часом ці зв’язки ставали рефлекторними.

Достатньо було лише уявити руну, і свідомість сама виконувала потрібну дію.

Швидко.

Точно.

Зручно.

Але після катастрофи все трохи змінилося.

Самі руни залишилися такими ж. Та і що могло статися з вигаданим образом?

А от прив’язані до них дії — ні.

Через зміну щільності енергії навіть знайомі процеси тепер працювали трохи інакше. Рухи потоків відрізнялися, реакції були не зовсім тими, до яких звикли володіючі.

І це означало одне.

Усе доводилося вчити заново.

Сотні повторень кожної дії.

Знову й знову.

Доки нова схема не закріпиться в підсвідомості.

Доки образ руни знову не почне автоматично запускати правильний процес.

І тільки тоді все знову стане таким, як було раніше — швидким, зручним і інстинктивним.

Але до цього моменту потрібно було пройти весь шлях навчання ще раз.

Єдині, хто виграв від змін беззаперечно, були діти володіючих.

Для дорослих зміни означали перебудову навичок, переосмислення технік, сотні годин медитацій і відновлення старих напрацювань. А от для дітей усе виглядало зовсім інакше.

Для них прибавка сили завжди важливіша за якісь абстрактні руни.

До певного віку вони їх усе одно не вивчали.

Стало трохи складніше розрізняти тонкі відтінки енергії? Не біда. Медитації як були обов’язковими, так і залишилися. Адже навчання все одно ще триватиме роками.

Зате результат сили було видно одразу.

Рослина, що раніше росла годину, тепер витягувалася вдвічі швидше.

Камінець, що ледве ворушився, слухняно переконується по підлозі.

Для дітей це було зрозуміло, відчутно і надзвичайно захопливо.

Зовсім інакше на це дивилися вихователі та вчителі.

Вони буквально хапалися за голови.

І раніше втримати дітей у рамках було непросто. А тепер ситуація стала значно складнішою.

По-перше, самі діти за кілька місяців практично подвоїли свої можливості.

По-друге, володіючі, що займалися навчанням, самі були змушені заново опановувати власні навички. Старі схеми більше не працювали.

Тому керівництво комплексу почало поступово перекидати в освітню сферу додаткових володіючих.

Навчання дітей залишалося найбільш важливим напрямком.

І все ж навіть цього було замало.

Кількість володіючих у комплексі постійно зростала.

Але попит зростав ще швидше.

Адептів здібностей хронічно не вистачало.

Думаючи про проблеми виховання і навчання дітей, Володимир щоразу згадував епізод із самого початку катастрофи.

Той день, коли зникли його власні онуки.

Тоді їх вдалося знайти лише завдяки його здібностям п’ятого рангу.

Це ж треба було навчитися блокувати мітки інших володіючих. І не просто володіючих — а найсильніших.

Як онукам вдалося непомітно пройти повз охорону і дістатися оглядового майданчика — це ще можна було пояснити. У дитинстві він і сам проводив подібні експерименти.

Щоправда, куди простіші.

Колись він змушував рибу плисти туди, куди йому потрібно, м’яко нав’язуючи їй ментальні команди. Лише легкий поштовх у потрібний бік.

Але там була риба.

Тут же потрібно було змусити трьох озброєних охоронців дивитися в інший бік.

І навіть це було не все.

У кожній трійці силовиків обов’язково був хочаб один володіючий. Так було заведено. А це вже зовсім інший рівень сприйняття.

Ненав’язливо відвести увагу звичайної людини — ще пів біди.

Але змусити володіючого дивитися в інший бік… та ще й так, щоб він не звернув уваги на дотик чужих енергетичних оболонок, коли діти навшпиньки проходили повз…

Тут вже працювала Воля.

Гаразд, припустимо, що Воля дітей виявилася сильнішою за Волю охоронця-володіючого. Гарна спадковість, сильна кров, усе таке.

Але була ще одна деталь.

Мітки в аурі.

Ось тут Володимир і досі не знаходив простого пояснення.

На кожному із цих дітей стояло п’ять міток. Його власна, Марини і мітки кожного з другого покоління Січових — Каті, Микити та Сашка.

Вони дозволяли в будь-який момент відчути місцезнаходження дітей.

І от — усі ці мітки перестали працювати.

Таке не поясниш однією лише Волею.

Це була кропітка, майже ювелірна робота.

Спочатку мітку потрібно виявити. А для цього потрібен надзвичайно розвинений енергетичний зір.